Друга річниця Майдану.
Чи стали ми за два роки сильнішими та мудрішими?
В період поминання Героїв Майдану та відзначення другої річниці кривавого Майдану, кожен свідомий громадянин старається поглянути на ті події та їх наслідки і дати при цьому собі відповідь на основні питання:
- чи були оправдані людські жертви?
- що реально змінилось на краще в житті суспільства?
- чи все можливе зроблено для неповернення в часи розгулу бандитської реакції?
Відповіді на ці питання можна знайти поглянувши через призму відповідей на інші питання:
- чи стали ми сильнішими та мудрішими, щоб не повторити попередніх помилок і що можна зробити в суспільстві на сьогодні , щоб врятувати країну від остаточного розвалу та занепаду країни.
I. Безумовно, наше суспільство як нація, за два роки стало набагато сильнішим. Це підтверджується результатами боротьби в протистоянні із зовнішнім агресором. За два роки нам вдалося створити, майже заново, боєздатну армію і зупинити агресора. Основний тягар цієї війни ляг на плечі бійців рядового та офіцерського складу, що знаходяться безпосередньо на передовій.
В організації тилового забезпечення основний тягар на себе взяла громадськість, волонтери. Вони, за допомогою міжнародних громадських організацій, зуміли організувати постачання ВСУ всім необхідним на ту пору. І лише на останніх ролях, в більшості своїй негативних, залишилось вище керівництво країни, МО, Генштаб ВСУ, котрі й до сих пір не позбулися впливу російського Генштабу. Отже, у вирішенні питання боротьби із зовнішнім ворогом, українське суспільство разом з міжнародною громадкістю виявилось на висоті.
II. У боротьбі українського суспільства із внутрішнім ворогом результати виявилися менш ніж нульові ( негативні). Причин цьому багато, але наведу основні:
- для боротьби із внутрішнім ворогом, мало бути героєм, потрібно ще знати всю його зброю, всі його важелі впливу на суспільство (гроші, ЗМІ, структури офіційної та тіньової влади, корупційні схеми та інш.)Для успішної боротьби тут замало «коктейлів молотова» та гранат ( хоча й такі засоби, при їх вдалому використуванні, можуть бути ефективними).
- відсутня організація, і навіть програма (не державна , а загальнонаціональна) по боротьбі з корупцією. В даному питанні навіть немає громадських (не державних) слухань з приводу створення такої організації та програми. Ходити по Хрещатику та громити будівлі, котрі завтра будуть націоналізовані ( бо сьогодні вони просто вкрадені у держави) не має нічого спільного з боротьбою проти корупції та засилля російського капіталу в економіку країни. Можна зрозуміти вчинки рядових бійців котрі повернулися з пекла АТО, але організаторів цієї акції зрозуміти важко.
- вся офіційна влада ( законодавча, судова, виконавча) знаходиться під нормативно-правовим ковпаком олігархів. Протягом 25 років вони вибудовували собі це захисне поле для забезпечення успішної своєї діяльності. Олігархи створили для себе такий правовий бункер, котрий зруйнувати звичайними гранатами неможна. Майданівськими протестами подолати цього внутрішнього ворога неможливо. Потрібно його виманити зі свого бункера і нав’язати йому свої правила ведення боротьби ( вони називають це правилами гри) проти котрих у нього немає засобів.
Першими кроками, на шляху такої боротьби, повинні стати такі:
- введення надзвичайного стану по всій країні;
- введення військового стану в зоні воєнного конфлікту;
-створення Комітету Національної оборони;
-створення Комітету Національного порятунку;
- створення Народного Трибуналу;
- відміна дії Конституції на період подолання кризи;
- націоналізація стратегічно важливих об’єктів та ресурсів (оборонно-промислового комплексу, енергетичних, транспортних, водно - земельних ресурсів, об’єктів охорони здоров'я…)
- розробка нової концепції побудови держави, за новою Конституцією, котра повинна узаконити парламентсько – президентську форму правління з двопалатним парламентом. Верхню палату надати публічно верхнім колам суспільста ( бізнес еліті), нижню палату представникам громадкості. Обидві палати повинні мати однакові повноваження,
- змінити виборче законодавство, окремо для виборів до верхньої палати, окремо для нижньої.
- вся законодавча система повинна бути побудована за принципом «сила права» а не «право сили»,
- в судовій системі запровадити суди присяжних.
Вся економіка України знаходиться під ковпаком наперсточників - олігархів. Хто пам’ятає часи становлення Ахметова, той пам’ятає і шулерську гру наперсточників. Сьогодні ця гра олігархами провадиться на теренах всієї країни. Всі закордонні фінансові потоки пливуть в державний казан олігархів, а звідти струмками розтікаються по їхнім же кишеням, народу ж залишаються лише борги та порожні обіцянки. Олігархи ж через свої підвладні ЗМІ, за допомогою нанятих експертів, економістів, політологів та політтехнологів дурять і будуть дурити народу голову про якісь примарні успіхи підвладної держави, та якісь підводні камені, руку кремля чи ще чогось, що заважає і їм успішно проводити реформи. При наперсточниках завжди була присутня зграя розводящих (т. з.зазивал), ось ці експерти і виконують таку роль.
А тепер, давайте разом подивимося на те, що вдалося зроби в плані відновлення, принаймні збереження, держави та забезпечення більш- менш людського рівня проживання в ній пересічного громадянина та його права. Результати менш ніж скромні. А якщо поглянути на ті проблеми, котрі нам ще належить подолати, то становиться ясним, що без мобілізації всіх ресурсів суспільства, справитись з цім завданням самостійно не зможе ні одна політична, чи громадська, чи навіть військово-політична сила. Наш народ має високий рівень інтелекту, величезну силу духу та волі, споконвічне працелюбство, мабуть не одна нація в світі не здатна йти на самопожертву, так як це робить українська. Єдине чого в нас завжди бракувало, це консолідуючої сили (цементу) в суспільстві. Така сила чомусь прокидається в нас тільки тоді, коли вже загроза виживання стає реальністю, інколи буває запізно. Ми все чекаємо на свого Вашингтона, чи Де Голя, але ж не вберегли Чорновола. Я не претендую на роль «рятівника» чи «вождя» нації, просто виклав своє бачення шляхів подолання загрози, що реально постала перед нашим суспільством.
Мої погляди можуть здатися комусь занадто радикальними, а шлях утопічним, але що робити якщо іншого виходу на сьогодні немає.
24.02.2016р. Олесь Розхристаний.