Косовиця

Коли тумани підуть лугом

І в травах коси забринять,

Тоді я вийду босоногим,-

Від хворі душу лікувать.

Росою ранньою промию

Старі рубці сердешних   ран,

А вітер з тишею розвіють

Душевний біль моїх страждань.

Залишу тут усі незгоди

На свіжоскошеній траві,

І біль,і муки і тривоги,-

Усе вгамую у росі.

Я буду йти все далі й далі,

І руки втомою зведу,

Аж доки сонце не присмалить,

Чи краю гонів  не дійду.

Дзвенить у лузі косовиця,

Пора гаряча,- сіножать.

По небу їздить громовиця...

Яка чудова благодать!

Олесь Розхристаний.