Воєнні дороги Богдана-Зіновія. Після повернення з турецького полону 1622р. ім'я Богдана Хмельницького в історичних джерелах з'являється в 1635р.в чині генерального писаря реєстрового козацтва. 1637р.Богдан приймає участь в повстанні під проводом П. Бута(Павлюка). Повстання було придушено , від імені повстанців акт капітуляції був підписаний Б.Хмельницький. Після цього посада генерального писаря польським урядом скасовується і Богдан переводиться сотником одного з чигиринських полків.. 1640р.приймає участь у спільному поході українських і донських козаків проти турків. 1645-46рр.Приймає участь, разом з кошовим отаманом І.Сірко, у переговорах , а потім і у франко-іспанській війні на стороні армії французького полководця принца Конде. Козаки очолювані Хмельницьким і Сірко проявили свій військовий хист при взятті «неприступної» кріпості Дюнкерк , чим викликали хвалу та захоплення у французького командування. Козаки заслужили повагу французів ще під час попередніх бойових дій на стороні Австрії. Граф де Брежі у 1644 р. писав кардиналу Мазаріні, що вони «дуже відважні вояки, непогані вершники, у них досконала піхота, особливо вони здатні до захисту фортець». Тому після початку війни з Іспанією французький уряд у 1645 р. запросив на службу до 2,5 тис. запорожців. 1646-47рр.Хмельницький у складі делегації приймає участь у таємній нараді у короля Владислава про підготовку до війни з турками. Під час тієї наради король видає козакам векселя (універсали) і гроші для побудови човнів і організацію флоту. 1648р. березень, укладена Бахчисарайська угода між Богданом Хмельницьким і кримським ханом Іслам III Гіреєм на війну проти Речі Посполитої. Угода була досягнута з другої спроби. Перша у 1647р. була відхилена татарським ханом із за недовіри до Запорозького Війська, оскільки вони були давніми ворогами. Друга спроба була вдалою завдяки тому , що Богдан погодився на умови хана і залишив у заручниках у Бахчисараї свого сина Тимофія. Про це чомусь майже не згадують офіційні історики. Одначе польський літопис про це повідомляє. «… съ Запорожья пустился къ Татарскому Хану, прося у него помощи противъ Поляковъ; а какъ Ханъ на это не соглашался, то Хмельницкій далъ ему въ заложники своего сына, котораго Ханъ принялъ съ охотою и тотчасъ же далъ Хмельницкому 7,000 Татаръ, обЂщая въ послЂлствіи непремЂнно прислать еще больше.» 1648р. квітень, Битва під Жовтими Водами. Це була перша битва Війська Запорізького у союзі з татарами мурзи Туган- Бея. Загальна чисельність військ, за різними джерелами, складала десь приблизно 17тис.Військо Потоцького складалося з 4тис.поляків і 4тис. реєстрових козаків. Військо Б.Хмельницького становило 5тис. козаків і 4тис. татар .Ще до початку основної битви на сторону Хмельницького перейшли реєстрові козаки армії Потоцького, піднявши бунт . Отже військо Хмельницького збільшилося до 13тис., а з військ Потоцького лишилося 4тис.В результаті битви польське військо було повністю розбите , загинув від ран і С.Потоцький. Під час бою, поляки запросили миру і Богдан пішов на переговори та погодився відпустити їх , забравши в них гармати , порох та гетьманські клейноди. З таким рішенням не погодився Туган-Бей, і він атакував відпущених Богданом поляків, а потім змусив і Хмельницького приєднатися до розгрому останніх. 1648р.травень 28.Битва під Корсунем .Військо М. Потоцького загальною чисельністю складало близько 20тис.Вісько Б.Хмельницького 15тис.і військо Туган-Бея 4тис. Чисельність військ майже порівну. Основним рушійною силою були мобільні полки М.Кривоноса та татари Тугай-Бея, котрі своїми маневрами в очах поляків створювали уяву великої чисельної переваги. Потоцький до приходу війська Хмельницького встиг окопати свій табір і для взяття його штурмом у Хмельницького не було достатньої переваги. Була застосована хитрість і самопожертва відчайдушного козака Галагана, котрий «потрапив» у полон до поляків і під катуваннями обдурив поляків назвавши чисельність війська Хмельницького в кілька разів більшим від фактичного і додав що на підході ще 40-тисячна орда. Потоцький повірив у цю легенду і почав відхід з табору. На це й був розрахований задум Хмельницького, вивести військо противника з укріпленого табору і завести до западні влаштованої полками Кривоноса та ордою Туган –Бея. Про це сповіщає польський літопис: « Между тЂмъ наши добыли языка, только невЂрнаго, должно быть нарочно Ордою подосланнаго, который сказывалъ, что Козацкаго войска очень много и что еще идетъ къ нему на помощь 50 тысячъ Татаръ подъ предводительствомъ самаго Хана. Наши, устрашенные этимъ слухомъ, положили отступать таборомъ; и такъ вечеромъ, устроивъ таборъ въ 8 мъ шеренгъ, а въ серединЂ табора.... устроивши, по бокамъ поставили конницу, и пустились въ бЂгств»https://litopys.org.ua/samovyd/sam12.htm Війська поляків були розбиті вщент, обидва гетьмани Потоцький і Калиновський потрапили в полон. Дивно, що офіційна історія замовчує значущий у цій битві геройський поступок козака Галагана та вирішальну роль військових з'єднань Кривоноса ( 6тис.) і Туган- Бея( 4 тис. деякі історики називають20тис.), а всю славу приписує Хмельницькому. Під час цієї битви у Варшаві помирає король Владислав IY, з котрим Хмельницький у 1647р. вів таємні переговори і мав від нього листи, котрі відібрав у Барабаша. Рііч Посполита постала перед вибором майбутнього короля. Богдан сподівався на мирне вирішення проблем з майбутнім королем Яном Каземіром , з котрим вів переписку. Після цієї битви Хмельницький відводить війська до Білої Церкви, укріплює її і залишає облогу. Решту військ відпускає на відпочинок , а сам їде до Чигирина.Так висвітлюють наші історики. Польський літопис подає продовження тих подій інакше. «ИзвЂстіе о смерти короля, расходясь всюду, дошло, наконецъ, и до Хмельницкаго; только онъ тому не вЂрилъ и для того оставался при БЂлой Церкви; но видя, что никто на него не нападаетъ, дозволилъ своимъ Татарамъ дЂлать набЂги ; Татары, доходя до самаго Горыни, народъ въ неволю уводили, а Козаки, врываясь въ господскія усадьбы, шляхту мучили, панночекъ и паннъ безчестили и насиловали, а потомъ жестоко мучили, костелы опустошали и священниковъ, изъ пренебреженія къ вЂрЂ, убивали. ПослЂ сего пошелъ самъ Хмельницкій подъ Нестерваръ и ставши отъ него миляхъ въ двухъ поджидалъ чернь, коей ежеминутно все болЂе и болЂе къ нему стекалось. А какъ въ замкЂ Нестерварскомъ заперлось много шляхты, также разнаго званія людей и Жидовъ не мало, то Хмельницкій, будучи о томъ увЂдомленъ, послалъ нЂкоторые свои полки съ атаманами Гандзою и Остапомъ, приказавъ взять замокъ; но шляхта съ Жидами и другими людьми до тЂхъ поръ имъ не поддавалась и мужественно защищалась, пока Козаки не подвезли пушекъ, изъ коихъ такъ сильно стали осажденныхъ поражать, что испуганная шляхта тотчасъ же стала договариваться съ Козаками о мирЂ. Заключили тогда такого рода условія, чтобы шляхта дала за себя выкупъ, а Жидовъ изъ замка выгнала. Жиды, видя что на выгнаніе ихъ изъ замка всЂ согласны, вознося руки къ небу, стали умолять, чтобы ихъ не отдавали Козакамъ на убіеніе и предостерегали нашихъ, что если ихъ выгонятъ, то и сами должны погибнуть. Наши, однако, вовсе на это не обращали вниманія, но, полагаясь на гайдамацкое слово, Жидовъ насильно изъ замка выгнали; а тЂ, обливаясь слезами и громко призывая Бога въ отмщеніе, съ женами и дЂтьми изъ замка вышли, и, ставъ у замковаго вала, столь мужественно пальбою и чЂмъ могли защищались, что всЂ до послЂдняго погиблн. Наши же, давъ выкупъ, считали себя въ безопасности, и заложниковъ не взяли, и съ Козаками, пьянствуя и гуляя, вели переговоры о дальнЂйшемъ мирЂ, который имъ Козаки дать обЂщали; и въ самомъ дЂлЂ Козакъ Ганд-/4/за, какъ бы довольствуясь выкупомъ, отступилъ съ своимъ полкомъ отъ замка Нестерварскаго ; но Остапъ, другой полковникъ, не соглашаась на то, на нашихъ уже ничего не опасавшихся, неожиданно напалъ и одну башню, въ которой болЂе, чЂмъ въ другихъ, было пороху, зажегъ. А когда въ замкЂ отъ загорЂвшагося пороха сдЂлался великій трескъ, гогда Козаки тотчасъ, ворвавшись въ замокъ, шляхту и другихъ состояній людей выгубили; но потомъ нЂсколько успокоились и, запираясь въ тЂхъ величайшихъ жестокостяхъ, болЂе ихъ не производили. Однако жъ и уцЂлЂвшіе несчастно кончили, потому что когда съ Козаками напились, какъ бы мирясь, а потомъ и вздорить съ ними начали, то Козаки, когда уже до сильной ссоры дошло, будто для утишенія шума, выводили ихъ по одиначкЂ на дворъ и убивали. Тамъ уже князю Четвертинскому собственный его подданный отрубилъ на плахЂ голову и за то былъ сделанъ сотникомъ ; а княгиня, оставшись сиротою и потерявъ мужа и милыхъ дЂтей, чтобы сохранить свою жизнь, согласилась быть женою какого-то полковника. Ахъ, несчастливъ тотъ бракъ, въ которомъ поганый холопъ клянется въ вЂрности княгинЂ!... Прочая шляхта, устрашенная тЂми убійствами, произвеведенными Козаками въ замкЂНестерварскомъ, покинувъ свои усадьбы, села и богатства, бЂжала, что было духу, за Вислу и дальше. Доволенъ былъ этимъ бЂгствомъ непріятель, потому что нигдЂ не встрЂчалъ сопротивленія; около Краснаго, Шарграда, Браславля, Виницы и даже до Горыни огнемъ и мечемъ край опустошилъ.» Звістка про перемогу українського війська над поляками та про смерть польського короля розносилась по всім волостям і це піддавало жару . Повстанці руйнували панськи маєтки, вирізали «все, що жидом і ляхом звалось». Полковник Кривоніс зі своїми козаками робив самостійні рейди звільняючі міста від польських панів , розорив родовий маєток Я.Вишневецького,вирізав польські залоги в Немирові,Махновцях, Барі. Про ті ж події майже тотожно, але коротко описує Самовидець «А до орды безъ личбы панятъ пошло, и Хомутовскій, войтъ хмелницкій, взятъ. А козаки за ляхами пошли и мЂста, где ся боронили, поплюндровали, ляховъ и жидовъ стинали, коморы и скрынЂ лупали. Кривоносъ из ыншими полковниками Немировъ, Животовъ, Махновку, Бердычовъ (попустошили). Ледве утекли Вишневецки. У ТулчинЂ много панства погинуло; тамъ и Четвертенскій зъ жоною згинулъ. Въ Полономъ, въ/80/ Костантинови-Старомъ кровъю рЂки плынули.»https://litopys.org.ua/samovyd/sam09.htm 1648р.серпень 13.Битва під Пилявцями.Після битви під Корсунем Хмельницький розпочав вести мирні переговори з Річчю , маючи собі за мету створення Великого Руського Князівства у складі Речі Посполитої і для себе посаду князя в ньому.Але, незалежно від Хмельницького,по Україні шириться народна війна проти польських магнатів. Польша направляє в Україну каральний загін під проводом князя Вишневецького. Хмельницький, під тиском козацьких полковників, припиняє переговори з королем. 25липня передові загони І.Ганжі та І.Гирі перейшли на правобережжя. За ними йшли основні сили начолі з Хмельницьким. Вже в серпні польські полки почали групуватися у призначених для збору війська місцях — в районі Глинян (Львівщина) і в районі селища Човганський Камінь (сучасне місто Теофіполь Хмельницької області). Цього разу Річ Посполита змогла виставити армію значно потужнішу. Вона нараховувала 32 тисячі вояків шляхетного посполитого рушення, 8 тисяч німецьких найманців і близько 50 тисяч шляхетських слуг і обозної челяді. Хмельницький виступив з військом 30тис.козаків і 6тис.татар, залишених під його начало Туган-Беєм. Згодом, до нього приєдналися полки Кривоноса 6-8тис. та Буджацька орда 20тис. Визначну роль , що вплинула на результати битви, відіграли попередні рейди загонів черкаського полковника М.Кривоноса по Волині та Поділлі. Під час тих рейдів, загони Кривоноса розбили війська Вишневецького під Ізясловом та Заславського нід Липовцем, оволоділи містами-фортеціями Полонне та Бар, раніше було здобуто Ладижин, Бершадь, Тульчин, Вінницю. Більша частина земель Поділля та Волині стали підконтрольними козацько-селянському війську. Коронні війська були достатньо знекровлені та розпорошені і позбавлені можливості стратегічного маневру. Доречі, походи Кривоніс проводив самостійно незалежно від Хмельницького, на що останній неодноразово жалівся у листах до короля про те, що Кривонос йому не підкоряється і виступає як самостійна сила. У, майже десятиденній, битві під Пилявцями Хмельницький скориставшись відсутністю єдиноначалія у польському війську і злагоди у діях їх гетьманів, розбив коронне військо. Князь Вишневецький змушений був втікати до Львова, врятувалися втечею і гетьмани Конецпольський та Заславський. Коронна армія була розбита, шлях на Варшаву був відкритий, Польша стікала кров'ю, пихату шляхту розбив переляк. Про цю битву скромно повідує Самовидець «В томъ тежъ и гетманъ притягъ съ потугою великою козаковъ и стоявъ въ Скаржинцахъ нед. 3, а потомъ рушив ся пудъ Пилявцы, и ажъ 13 сентября зъ ляхами потреба была. Были и татаре на помочъ козакомъ, и побили ляховъ, а другіи повтЂкали. Тамъ были повны ставки́ и болота труповъ лядзкихъ. И въ Полщи были великіе шкоды починили. Лвовяне поеднали гетмана и пудъ Замостьемъ ся ажъ вернулъ.» А ось так описує кінець битви польський літописець «Войско, замЂтивъ робость въ начальникахъ, страшно на ихъ роптать начало и едингласно избирало князя Вишневецкаго гетманомъ и генеральнымъ предводителемъ. Заплакалъ князь сердечно объ этомъ выборЂ, потому что уже не во время такую честь ему приписывали. Между тЂмъ смятенное войско начало уходить таборомъ; но какъ съ горы на гору и по грязнымъ домамъ переправа была затруднительна, и какъ Хмельницкій сильно наступать началъ, то стала бросать тЂ свои затЂйливыя имущества, кабачки и сервизы серебрянные, богатыя сбруи, ордынки *, сабли богато золотомъ оправленныя, собольи, волчьи и рысьи шубы, кафтаны шелковые, Персидскіе пояса, однимъ словомъ, что только самаго любимаго быть могло, все то бросали, и съ величайшею поспЂшностію убЂгали. Понятно, какое тамъ множество молодежи Польской погибло, потому что одни ни разу передъ тЂмъ не бывъ въ оказіи, на перинахъ и пуховикахъ подъ шатрами нЂжились и вскочивши во время сумятицы, не зная, что съ собою дЂлать и куда уходить, отъ пикъ Козацкихъ сильно пострадали, а другіе тонули въ болотахъ и жалостно погибали. Вотъ на что послужили тЂ имущества, взятыя въ станъ! Однимъ словомъ, весь нашъ станъ былъ совершенно уничтоженъ, и тЂ, которые изъ этой оказіи вытти могли, сами не знали, куда бЂжали. Едва самъ князь Вишневецкій остановился во Льво†и бЂгущихъ недобитковъ частью просьбою, частью платою, а частью обЂщаніями удержалъ такъ что, по крайней мЂрЂ, не много войска съ княземъ подъ Львовымъ собралось, на пополненіе котораго князь занялъ у жителей Львовскихъ извЂстную сумму ; а къ тому и монастыри, зная, что въ непродолжительномъ времени должны будутъ погибнуть, удЂлили князю на войско церковнаго серебра.» Ярема Вишневецький з залишками свого війська втік до Львова запросив і отримав від жителів грошову допомогу на відновлення війська., провів укріплення міста і з поповненим військов пішов до Замостя. Цікаво подає польський літопис про подальші дії Хмельницького «Хмельницкій же, забравши въ покинутомъ подъ Пилявцами станЂупрашенія нашего войска, /10/ двинулся изъ-подъ Пилавецъ къ Збаражу ; съ нимъ соединился въ пути шедшій полЂсьемъ НЂмЂричь, съ множествомъ новыхъ Козаковъ, и стало тогда войска Козацкаго сто тысячь съ которымъ (войскомъ) пришелъ къ Збаражу и нашелъ замокъ пустымъ; только въ немъ было пятьдесятъ пушекъ, много аммуниціи и пороху, но ни одной живой души ; потому Хмельницкій, забравши оттуда лучшія пушки, набралъ множество оставленныхъ тамъ имуществъ, а напослЂдокъ тЂла князей Вишневецкихъ изъ старыхъ гробовъ повыбросалъ, а въ особенности князя конюшаго и его супругу, вынувъ изъ склеповъ велЂлъ поразбросать ихъ кости. Изъ Збаража пошелъ Хмельницкій черезъ Броды къ Львову; въ Бродахъ въ замкЂ все опустошилъ, а напослЂдокъ два своихъ полка такъ оставилъ. Львовяне, узнавъ, что въ скоромъ времени должны будутъ встрЂчать Хмельницкаго, снеслись съ Остророгомъ, своимъ комендантомъ, и выжгли предмЂстье; валы и стЂны уставмли солдатами, а Бернардинскій монастырь самимъ же Бернардинцамъ оборонять поручили. Показался тогда изъ-за горы и Хмельницкій съ великимъ множествомъ Козаковъ и тотчасъ же началъ страшнымъ образомъ штурмоать городъ ; но какъ ему Львовяне сильно отвЂчали порохомъ и оловомъ, сталъ онъ, будто бы жалЂть городъ, и потому предложилъ, чтобы онъ окупился и не доводилъ себя до погибели. Львовяне, видя, что не могутъ долго обороняться по недостатку продовольствія, а къ тому же и моровое повЂтріе началось въ городъ, рЂшились дать непріятелю выкупъ; собрали горожане пополамъ съ монастырями значительную сумму денегъ и нЂсколько десятковъ поставовъ сукна и дали непріятелю на выкупъ. Взявъ то, Хмельницкій пошелъ отъ Львова къ Замойстью. Должно знать, что на этотъ выкупъ прихожане дали 280 гривенъ серебра, Езуиты 100, и кромЂ того позолоченную дароносицу, Доминиканцы 205, Францисканцы 195, Бернардины ничего не дали, потому что они сами очень храбро защищались.» Після цього Хмельницький пішов на Замостя і взяв його в облогу. Якщо підвести підсумки битви під Пилявцями, то можна зазначити. що королівське військо було розбите, у Варшаві панував безлад, короля не було обрано, шляхта перебувала в переляку. Історія дала в руки Хмельницькому шанс підкорити столицю Речі і змусити гонористу шляхту відмовитись раз і назавжди від претензій на українські землі, визнати Україну як незалежну державу, і утвердити цю державність в очах всього Європейського світу. Але, що ми бачимо надалі в діях Хмельницького. Маючи під началом майже 100-тисячне військо , котре після перемоги жадало здолати і скарати Варшаву, Хмельницький повертає на Львів і Замостя, бере з них викуп і повертається до Києва. Це можна пояснити наступними причинами: в особистих планах Хмельницького не було намірів руйнувати столицю держави, котрій він вірою і правдою служив майже 30 років, і мав приятельські стосунки з королем Владиславом; Хмельницького від руйнації Варшави могла утримувати та обставина, що син Тимофій був зоставлений у заручниках у Кримського хана, і нам не відомі всі положення договору під які він був залишений. Існує версія, що Річ Посполита на той час платила данину Турецькому сутану, і той міг поставити умову Іслам-Гірею зберегти недоторканість королю і столиці під час походу; Хмельницький міг діяти у плані тих листів, котрі надав король Владислав під час таємної наради 1646р.У планах Владислава були наміри приструнити зарвавшихся польських магнатів за допомогою Війська Запорізького, і зробити таким чином більш слухняним сейм; Хмельницький вів переписку з претендентом на польський трон Каземіром (двоюрідним братом Владислава) і мабуть від нього мав конкретні гарантії на випадок обрання його королем. Може для цього Хмельницький тероризував шляхту спонукаючи її на обрання Каземіра королем. Пояснення до цих причин може надати польський літопис «ВскорЂ потомъ избрали королем Іоанна Казимира I. Избранный король тотчасъ же послалъ Езуита Анзельма съ письмами къ Хмельницкому, котораго онъ засталъ осаждающаго Замостье, отдалъ ему королевскія письма и объявилъ о избраніи короля. На что Хмельницкій, взявши письма, отвЂчалъ: „Того только я и ожидалъ, чтобы у меня былъ король, къ которому бы я могъ прибЂгать съ моими обидами; притомъ на королевскія писма извинялся, что эта война не имъ начата, но гордыми старостами и старшиною, котораяна съ всего болЂе Жидовскими арендами притЂсняла и тЂмъ зло то /11/ причинила. Послушаюсь, одчано, королевскаго приказа, пойду съ моимъ войскомъ назадъ, бывъ увЂренъ, что король выслушаетъ мою жалобу.“ И такъ, на другой день Хмельницкій двинулся назадъ; а между тЂмъ вь Варша†сенаторы съ королемъ положили, чтобы, покамЂсть, съ Хмельницкимь какъ нибудь примириться ; по этому послали къ нему маститаго старца, Поляка Русина, Киселя, съ Меатковскимъ, предлагая ему отъ имени короля булаву и знамя, которые къ нему и пріЂхали. Сталъ Кисель говорить ему, но онъ безперестанно его прерывалъ, а наконецъ и молчать велЂлъ. ПослЂтакаго невкуснаго пріема нашихъ пословъ, пригласилъ ихъ, однако жъ на обЂдъ; за столомъ на короля и пановъ нашихъ, и на самыхъ пословъ руками похлопывалъ и скрежеталъ зубами. Однако наши мудрые послы своимъ смиреніемъ вымогли у него то, что до самаго Троицына дня обЂщался сидЂть спокойно, довольствуясь линіею для своего войска по Горынь; только это спокойствіе гораздо больше помогло ему, нежели нашимъ, ибо тЂмъ временемъ пришли къ нему Татары изъ Крыма. Самъ Хмельницкій, посредствомъ писемъ, сносился съ сосЂдними государями, кои къ нему пословъ прислали, поздравляя его съ военнымъ успЂхомъ. Особливо отъ Москвы прибылъ посолъ, прося Хмельницкаго, чтобы за одно сь ними сталъ противъ Поляковъ за вЂру Русскую и какой-то титулъ Царскаго Величества; также прибылъ другой посолъ отъ Ракоція, прося, чтобы онъ возвелъ его на Польскій престолъ.» Ще одним негативним наслідком такого рішення Хмельницького стало те, що після припинення бойових дій, татарська орда почала розоряти землі Галичини, Волині та Поділля. Орда не могла повертатись додому без ясиру. При успішному б продовженні військових дій на польських землях, орда спустошувала б польські землі, а не українські. Про розгул татарської орди Повідомляє Самовидець «И хто может зраховати так неошацованную шкоду в людех, що орди позабирали, а маетности козаки побрали, бо в тот час не било милосердія межи народом людским. Не тил жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих краях живучим, тая ж біда была» . 1648р.жовтень,Облога Львова. Після розгромної поразки під Пилявцями Ярема Вишневецький із залишком свого війська втік до Львова. Він зібрав кошти з громади міста на укріплення його мурів та відновлення війська, але як свідчать деякі джерела, він з тими коштами таємно втік до Замостя. Хмельницький зі своїм військом та ордою в загальній чисельності майже 100тис. взяв Львів у облогу. Руйнувати місто у планах Хмельницького не було, до такого висновку приходять всі історики, хто досліджував ті події. Було захоплено й пограбовано церкву св..Юра. Більшість з тих , хто переховувався в тій церкві, було вирізано а решта віддано татарам на ясир. Після невдалого штурму Галицької Брами Хмельницький розпочав переговори з делегатами від Львова про викуп в розмірі 200тис. дукатів та видачу польських гетьманів Вишневецького, Конецпольського та Зяславського. Під час перемов Кривонос штурмом взяв фортецю Високий Замок, вирізав всіх захисників, встановив на стінах гармати так, що «міг розстрілювати курей на Ринковій Площі.». В результаті переговорів , було виплачено півмільйона злотих (четверта частина затребуваної суми) котрі пішли на сплату орді, окрім того дали дари Хмельницькому та його посланцям, військо ж лишилося без трофеїв. Орда отримавши викуп пішла в степи, далі розоряти землі Волині та Поділля. Хмельницький зняв облогу і пішов з військом на Замостя. Цікаві висновки з приводу облоги Львова наводить Грушевський «Хмельницький явно щадив Львів – се було ясно й сучасникам. Впливав тут спеціальний піетизм для Львова як для столиці тодішньої Руси (в сю ноту вдаряли в своїх переговорах з ним самі львівські делєґати) та ще, може, й місця свого виховання або огляд на місцеву українську громаду, що й так терпіла від поляків, а мусила б іще більше потерпіти, коли б прийшлося до серйозного здобування Львова, – чи ще що-небудь? Загальна пасивність Хмельницького в сій кампанії – здержливість від усяких пустошень і руїни, велить шукати загальнійших мотивів, що кермували ним в тих змаганнях – можливо, стримати й обмежити руїнну силу свого походу всякими способами й впливами. З тих мотивів він, мабуть, не хотів здобувати Львова воєнною силою – щоб не віддавати його на здобич козацтву й тим тисячам “черни”, що з усіх сторін напливали до нього…Не знаючи ніяких серйозних окупаційних плянів, стараючися стримати в можливо тісних межах українську воєнну енерґію, як то власне показалося на прикладі Львова, Хмельницький під час сеї галицької кампанії не робив нічого на те, щоб використати й підтримати той народний рух, який при нагоді його побуту прокидався в східній Галичині… А вже зовсім ніде не знаходимо звістки, що сі рухи підтримував Хмельницький або його штаб; не бачимо навіть яких-небудь значнійших екскурсій козацького війська на провінцію. Очевидно і ясно, що ні у гетьмана, ні в близшім окруженю його не було ще ніяких плянів національного чи соціального визволення Галичини, хоч обставини були дуже пригідні на се: польський елємент був безборонний, розпорошений, до решти збентежений, а стихійна сила народнього руху була дуже велика”, – писав Михайло Грушевський, не скриваючи своїх докорів, що “з становища рішучої розправи з Польщею кілька тижнів, проведених під Львовом, були, розуміється, страченим часом. Для Львова, щоб узяти з нього окуп, досить було й якого-небудь більшого відділу козацького війська – хоч би того самого Кривоноса». Досі українські історики губилися в здогадах, чому Богдан Хмельницький утратив єдину нагоду докінчити Польщу в 1648 р. чому не взяв Львів і не пішов скорим маршем на безборонну Польщу та не продиктував їй умови миру у Варшаві, а втратив три тижні найкращого часу під Львовом, не бажаючи здобути його, підтримав вибір короля Яна Казимира, та ні з чим повернувся до Києва. «Ревеляції», що появилися у Львові після приходу більшовиків у 1939 р., кидають на ці події цілком інше світло, як досі висвітлювали їх наші історики. Зі знайдених таємних історичних документів стало відомо, що Богдан Хмельницький не пішов на Польщу тому, що вже на третій день до нього в табір з’явився колишній його професор-єзуїт Мокрський. Принагідно зауважимо, що український гетьман Богдан- Зиновій Хмельницький, історичний борець з католицизмом за православну віру в Україні, навчався у львівському католицькому колегіумі єзуїтів – найбільш ортодоксального ордену католицької церкви. Львівські єзуїти добре розуміли, що врятувати Польщу може тільки єзуїт – Ян Казимир, монах єпископ. Вони хотіли, щоб Богдан згодився на вибір Казимира, дав час спокійно з’їхатися шляхті під Варшавою на елекцію (вибори), та щоб сам Богдан вирішив той вибір своїм голосом за Казимира. За те Казимир (брат короля Володислава) обіцяв устами львівського професора Мокрського признати під зверхністю Богдана Україну по Збруч, без панів і шляхти, в союзі з Польщею в формі персональної унії. І Богдан погодився, повірив своєму учителю, якого дуже любив, і Львів вже не здобув. Коли Богдан був у зеніті своїх успіхів, а Польща лежала коло його стіп, він перечислився в довір’ї до єзуїта-професора і короля–єзуїта, що його ошукали-обдурили. Коли на воєнній нараді в таборі в Лисиничах, під Львовом Богдан заявив своїм полковникам, що він не йде далі на Польщу, серед них вибухла констернація (протистояння) і майже паніка. Полковник Богун з великого жалю зламав свою шаблю і кинув під ноги Богданові, Кричевський плакав, як мала дитина, а Кривоніс кричав і плакав, як божевільний, та на тій раді дістав удар серця. Польський король опісля не признавався до своїх обіцянок і взагалі не хотів говорити з «схизматиком». Далі вже говорили не польська дипломатія, а золото і зброя. За польське золото татари змусили прийняти українського гетьмана Зборівський мир 18 серпня 1649 р. https://karelin.org.ua/obloha-lvova/ Закономірно постає питання, а що ж тоді було взагалі у Богдана-Зіновія українське, чи принаймі про-українське? Після Львова, Хмельницький повів своє військо до Замостя, де на той час перебував Вишневецький, але коли той довідався про наступ козацького війська, він відійшов зі своїм військом до Варшави.Облога міста тривала не довго і не була позначена великими військовими сутичками, були проведені переговори з міськими начальниками і виплачено Хмельницькому викупу в сумі 20тис. польських флоринів. В цей час приходить звістка про обрання королем Речі Яна Каземіра.Хмельницький знімає облогу і повертає військо додому. Про ці події цікаво наводить Літопис С.Величко «Хмельницкій, проходя Красную Россію, наложилъ подати на Львовъ и Замойскъ, и, возвращаясь въ бывшее тогда воеводство Кіевское, Козаки привели съ собою великое множество плЂнныхъ, изнуренныхъ голодомъ и болЂзнями, и въ БЂлой Церкви получилъ Хмельницкій извЂстіе, что по лЂвой сторонЂ ДнЂпра, всЂ города и мЂстечки и селенія очищены отъ Поляковъ, съ которыхъ мЂстъ вновь самоохотно опредЂлившихса на службу нЂ-/11/сколько тысячъ воиновъ прибыло къ Хмельницкому. Дабы испытать новопришедшихъ къ ему изъ Малой Россіи воиновъ, пошелъ онъ подъ мЂстечко Збаражъ, которое и взялъ безъ кровопролитія, нашедши въ ономъ 50 пушекь и другихъ военныхъ орудій сь пороховою казною, и довольное количество провіанта, а самъ лично оставаясь въ ЗбаражЂ, отрядилъ старшину Гуляницкаго съ частію войска къ мЂстечку Бродамъ, другихъ же въ окрестности лежащія мЂстечка для покоренія ихъ своей власти. Хмельницкій хотя имЂлъ довольно силъ защищать отечество отъ непріятелей своихъ, Поляковъ, заключилъ, однако, союзъ съ Ханомъ Крымскихъ Татаръ, съ таковымъ договоромъ, что, ежели потребна будетъ Козакамъ помощь, Ханъ присылалъ бы войско свое за договорную сумму, или бы и самъ приходилъ вспомогателемъ. Когда все сіе происходило, какъ выше показанно, великій сеймъ въ Варша†для утвержденія на королевст†Іоанна Казимира приходилъ ко окончанію, и Республика, желая также окончить войну съ Хмельницкимъ, отправила съ подтвержденіемъ Королевскимъ депутатовъ, Мясковскаго, подкоморія Львовскаго, Киселя, Новогродскаго Хорунжего, и Зеленскаго, подчашего Бряцлавскаго, къ Хмельницкому, объявляя ему, что Король признаетъ его Гетманомъ; причемъ поднесли ему булаву, бунчугъ и хоругвъ, яко знаки, Гетманской власти подлежащіе». Цікавим у цьому є те, що Літописець повідомляє , що вся Лівобережна Україна і місто Київ очищено від польських військ і до Хмельницького прибуло з Лівобережжя біля десяти тис. війська.Отже виходить , що Лівобережжя звільнялося без участі Хмельницького.Про недалекоглядність політики Хмельницького, як Гетьмана України , а не Речі Посполитої, говорить той факт, що Здобувши таку рогромну перемогу над поляками, він навіть не удостоївся підписати з нею вигідний для України договір. Як покірний слуга короля він надіявся на милість Його Королівської Величності,надіславши йому лиш свої вимоги і не отримавши відповіді на них,відправився святкувати перемогу.Під час облоги Замостя відбувається ще одна подія, що мала вплив на подальший розвито військових дій.При загадкових обставинах помирає один з основних керівників повстанського руху і один з найвизначніших козацьких полковників,Максим Кривоніс.Офіційна історіографія туманно про це повідомляє посилаючись то на чуму, то на серцевий напад, то на поранення.Польський же історик Тадеуш Кшонстек висовує версію про знищення Кривоноса за таємним наказом Хмельницького. Враховуючи протистояння полковника з гетьманом під час наради в Лисиничах, під Львовом,коли Кривоніс погрожував самостійно піти на Варшаву, вірогідність його насильницького усунення досить значна .В результаті смерті Кривоноса , Ьогдан позбавився впливового претендента на булаву, але ж і військо втратило одного з видатних полководців, творців попередніх перемог. Далі літопис наводить проет договору: « Гетманъ Хмелъницкій, въ засвидЂтельствованіе благодарности Королю, объявилъ на нЂсколько мЂсяцей перемиріе, отправивъ депутатовъ обратно съ договорными пунктами, и приложивъ грамоту оть себя къ Іоанну Казимиру; въ оной благодарилъ Короля за оказанную ему честь присланнымъ посольствомъ, поздравляя Его Величество избраніемъ и коронованіемъ, увЂряеть притомъ о пріязни своей къ Его Величеству, ежели исполнены будутъ навсегда договорные пункты, имянно: 1-й. Гетманъ Малороссійскій всегда почтенъ да будетъ оть Короля только, а Республика никакого сообщенія къ Гетману не должна относить. 2-й. Малороссійское войско да пребудетъ 40,000 въ вЂдЂніи Гетмана. 3-й. Поляки ни какова притяженія къ Малой Россіи да не имЂютъ. 4-й. Церкви Восточнаго ИсповЂданія въ ПольшЂ равную Римскимъ честь да имЂютъ. 5-й. Кіевскій Митрополитъ занималъ бы мЂсто между духовными Сенаторами первое по примасЂ. Въ Варша†1-й и 2-й пункты, предложенные отъ Гетмана Малороссійскаго, показалися весьма опасными для Поляковъ, почему на оныхъ согласиться не пожелали, и такъ, прервавъ вскорЂ перемиріе и вознамЂрясь отмстить Хмельницкому, начали войну».
1648р.грудень , повернення Хмельницького до Києва, пишне святкування втрачених перемог, вознесіння православним духовенством його імені до рівня Мойсея та Месії.Під час цих святкувань Богдан вінчається полячкою католичкою Чаплинською, обряд здійснює Єрусалимський патріарх Паїсій. За те вінчання Хмельницький щедро відплатив патріарху кіньми та золотом.Поки Богдан Хмельницький святкував перемогу та справляв весілля, коронна армія відновила свої сили і вже навесні 1649р. двома шляхами вирушила на Україну: -з Волині польське військо начолі з королем Яном КаземіромII( 25тис.),; - з Литви військо начолі з Янушем Радзевілою(7300чол.). 1649р. липень, 31, Битва під Лоєвом. Козацьке військо (~17тис.) очолюване наказним гетьманом полковником Кричевським, послане Богданом Хмельницьким проти Радзевіли, було розбите литовськими військами під м.Лоєв. Втрати козацького війська становили до 7тис., численні втрати понесли і литовці, що суттєво позначилось на подальшому їх просуванню до Києва.Вже на підступах до самого Києва литовське військо було зупинено салянсько козацькими загонами. 1649р.липень 10-25 серпень,битва(облога) під Збаражем.Обєднане військо Іслам- Гірея(~70тис) і Богдана Хмельницького(~80тис) оточило частину королівського війська у Збаражі(9-10тис.) Після майже місячних безперервних сутичок під мурами і на мурах фортеці, Хмельницький залишає незначну облогу і з основним військом виступає на Зборів, на зустріч з королівським військом. Самовидець так подає пр. цю облогу: «Року 1649 знову козаки на ляхи ишли полки пудъ Межибожъ, бо тамъ были ляхи, которыи мЂста пустошили: Острополь, Костантиновъ Старый, Летичовъ и Синявку и людій погубили. Але и козаки Межибожъ достали и выпалили и постинали тыхъ, которыи зъ ляхами преставали. И гетманъ у Хмелнику былъ мЂсяца іюня 15 дня, и татаръ безъ личбы: царъ ганъ ишовъ, а зъ нимъ войско незличоное татаръ: крымцы, билогородцы, нагаи; и многіе мЂста поплюндровали, церк†попустошили, невЂсты и дЂвицы псотили, стацЂи незмЂрные брали, кони, быдло и овцы, и много трудности людемъ чинили. А ляхи на Купельскомъ полю стояли. И скоро гетманъ притягъ съ козаками и исъ татары, ляхи утекли до Збаражъ мЂста и тамъ ся окопали у три валы. А гетманъ ихъ облюгъ, бо войско мЂлъ потужное: козаковъ было по пять кроть сто тисячей, а татаръ съ царемъ ганомъ и беемъ было по три кроть сто тисячей. Тамъ ляхомъ было тЂсно; хочъ же и ихъ было много, але велику бЂду тръпЂли, — не тылко худымъ хлопомъ, але и паномъ великимъ сенаторомъ. Былъ панъ Вишневецкій и гетманъ корунный ФирлЂй, и полный Ляскору(н)ский и сынаторства не мало, а шляхты безъ личбы. Але мало не такий голодъ былъ, якъ въ Самаріи. ХлЂбъ одинъ былъ по 6 золотыхъ, по пять, а гарнецъ пива по 4 золотыхъ. /81/ Кони Ђли не толко худые хлопы, але и панове. Будутъ памятати тую експедицЂю въ Збаражъ мЂсти! И якъ ся поткалъ з кролемъ, много люду кролевского стеръ и примиръе взялъ, съ кролемъ ся виталъ гетманъ, заразъ отъ Збаражъ мЂста отступилъ. Безчисленное множество мЂстъ барзо великихъ татаре съ козаками повыймали и шкоды незличоныи починили; въ Литву ажъ засягли. Не душечка загинула, не душечка тежъ и въ орду пошла!» 1649р. серпень,15, Зборівська битва.На першому етапі битви основну роль виконали татари, розбивши під с.Метенова польське зєднання, знищивши насмерть до 3тис.ляхів.В результаті атаки козацько-татарського війська на позиції коронних військ, останні понесли значні втрати і були оточені щильним кільцем. Зважаючи на безперспективність подальшого проведення бойових дій, король Ян КаземирII вдався до переговорів з ханом про що свідчать нинішні історики, і мовчать про переговори з Богданом Хмельницьким. Про це подає Польський літопис: Лист короля Каземіра під час Зборівької битви «Іоаннъ Казиміръ Крымскому Хану шлетъ здравіе. Такъ какъ ты много обязанъ покойному моему брату, Владиславу, что онъ, имЂя тебя у себя въ плЂну, по царски съ тобою обходился, и свободно тебя отпустилъ въ твое государство, въ которомъ ты нынЂ и царствуешь, то по этому-то я очень удивляюсь, что ты все это забылъ, и я, возставши теперь противъ моего измЂнника Хмельницкаго, застаю тебя за одно съ нимъ, обнажающаго саблю противъ меня; будучи правъ, я ни мало не страшусь ея, видя, что ты самъ очень мало получаешъ отъ того пользы, и Богъ не можетъ благословить твое ожесточеніе. Однако, если ты желаешь быть признательнымъ къ моей дружбЂ, то я тебъ предлагаю мою пріязнь, и весьма буду радъ, когда сдЂлаешься моимъ другомъ, а Хмельницкаго оставишь.“ Відповідь Хана на лист короля ( польський літопис): Ханъ, видя такую въ нашихъ отвагу, теперь только далъ отвЂтъ на то королевское письмо; въ этомъ отвЂтЂ сознавался, что онъ очень много обязанъ брату его, Владиславу, а причину своего союза съ Козаками /25/ объяснялъ тЂмъ, что Король не призвалъ его въ помощъ; значить, что имъ презиралъ; но, не смотря на то, что онъ находится въ теперешнемъ предпріятіи, обЂщался, однако, примириться, если король проститъ Хмельницкаго, а ему отдастъ давно задержанные подарки. И этоть отвЂтъ послалъ Ханъ съ тЂмъ же самымъ Татариномъ. Также и Хмельницкій написалъ отъ себя письмо къ королю, извиняясь, что не онъ былъ причиною войны, и обязывался, на извЂстныхъ условіяхъ, все утишить и испросить у короля прощеніе. Едва такіи письма были отданы королю, какъ тотчасъ Ханскій канцлеръ, протрубивъ въ трубу, подъЂхалъ къ нашему стану и ожидалъ, чтобы и нашъ канцлеръ равно выЂхалъ къ нему для переговоровъ. А потому и приказалъ король нашему канцлеру выЂхать съ двумя полками; которымъ, какъ скоро они довели его до той долины, гдЂожидалъ Ханскій канцлеръ, приказалъ остановиться и стать не въ далекЂ въ парадЂ, и потомъ его приветствовалъ. Тотъ также, по своему обычаю, наклонилъ голову, и объявилъ о Ханской дружбЂ........ нашу также отъ своего короля свидЂтельствовалъ; потомъ предложилъ два условія для заключенія мира: чтобы король простилъ Хмельницкаго, а Хану отдалъ обЂщанные отъ прежнихъ королей подарки. И когда нашъ обЂщалъ сказать объ этомъ королю, то оба разъЂхались, условившись завтра снова на тоже мЂсто пріЂхать. И такъ, когда начались переговоры, то, съ обЂихъ сторонъ, замЂтили сигналы будущаго мира. Три ночи сряду и тамъ и здЂсь господствовало спокойствіе, однако жъ наши были осторожны, ибо боялись измЂны. На другой день, уполномоченные канцлеры опять съЂхались и на слЂдующихъ условіяхъ заключили миръ: 1-е Чтобы король съ Ханомъ былъ въ вЂчномъ союзЂ ; 2-е Чтобы король изъ своей казны все то выплатилъ Татарамъ, что имъ изъ прежняго его предшественники удержали; 3-е За тЂмъ, чтобы самъ король исправно всякой годъ имъ выплачивалъ ; 4-е Ханъ обязывался королю, за этотъ ежегодный доходъ, давать на всЂпотребности войско ; 5-е Что Ханъ сейчасъ же выйдеть изъ Польши ; 6-е Чтобы Ханъ больше не воевалъ съ Поляками, и ни съ какимъ монархомъ безъ короля и его соизволенія ни о чемъ не сносился ; 7-е Чтобы король покорившагося Хмельницкаго съ Козаками благосклонно принялъ на тЂхъ условіяхъ, которыя онъ особенно въ своемъ прошеніи изложитъ. Когда канцлеры совершенно это окончили, тогда, по обычаю миръ въ войскЂ былъ объявленъ и обыкновенный aplausz продолжительною пальбою отпраздвованъ. Хмельницкій, присутствовавшій также при тЂхъ трактатахъ, прислалъ къ королю двухъ своихъ полковниковъ для испрошенія прощенія и подачи челобитной, которымъ король, сЂвъ, по обычаю, на престолЂ, подъ драгоцЂннымъ наметомъ, далъ аудіенцію; они же, пришедъ предъ короля, пали на колЂни, сознавались въ своей винЂ, просили о милосердіи и челобитную Хмельницкаго положили у его ногъ. На что канцлеръ отвЂчалъ имъ отъ имени короля, что, хотя они достойны неумолимаго наказанія, однако, король, по своей добротЂ и по ходатайству (istancya) Хана, все прощаетъ. Отже , за свідоцтва польського літопису, ніякої зради за спиною Хмельницького Хан не робив, а в договорі з королем він вимагав виконання вимог Хмельницького викладених останнім в його литсті до короля.Вироогідніше за все, обидва союзники і хан і гетьман вели перемови з королем самостійно.Спритнішим і сильнішим в даній ситуації виявився хан. Ні про яку зраду кримського хана історичних свідчень немає.Причиною того, що Хмельницький опинився в патовій ситуації під час підписання угоди, стала невдала його дипломатія та політика.Гетьман виявився набагато слабшим гравцем у політичній грі між ханом і королем.Якби не Кримська орда, то голова(вірніше дупа)Хмельницького давно б стирчала на палі, а національно-визвольна війна в Україні мала б зовсім інший розвиток.
«Отпустивъ этихъ Козацкихъ пословъ, наши немедленно приступили къ разсужденію о Хмельниц-/26/комъ, въ челобитной котораго одинъ пункть больше всего казался неисполнимымъ, а именно, вмЂсто того, что прежде казна королевская давала ежегодно Козакамъ 10,000, теперь, чтобы было реестровыхъ Козаковъ 40,000, которымъ бы плата отъ республики исправно доставлялась. Долго король съ своими совЂтниками объ этой матеріи думалъ и не хотЂлъ уступить, но, видя неотразимый штыкъ, долженъ былъ согласиться и на это тяжелое и всегда гибельное для отечества условіе, ибо и такъ уже дЂло было на волоскЂ и чуть не разорвалось. Хмельницкій, достигнувъ того, чего желалъ, принялъ на себя видъ человЂка покорнаго, и, имЂя у себя заложникомъ Любомірскаго, великаго маршала короннаго, прибылъ къ королю и упалъ ему въ ноги,» Цікавим являється той факт, що у вигляді гарантій виконання вимог договору у плані виплати, хан вимагав двох високопоставлених заручників , котрих повинен був викупити король.А от Хмельницький , знову поклався на милість короля та його слово.Але воля короля на той час до Хмельницького була милостивою.Пр оце свідчить,деякі положення договору. Тут знову замовчується про те що відповідно до Зборівської угоди 1649р.Чигирин, разом з областю (обрубом) був дарований королем особисто Хмельницькому (доброрідному Богданові Хмельницькому чинячи його вірним своїм слугою та Річі Посполитої.) ://uk.wikisource.org/wiki/
1. Його королівська милість своє Запорозьке військо заховує при всяких давніх вольностях і відповідно давніх жалуваних грамот свою жалувану грамоту видає. 2. Лічби війська, бажаючи вигодити підданих своїх проханню і заохотити їх до своїх послуг та Річі Посполитої, дозволяє мати його королівська милість четиридесят тисячей Запорозького війська, а спорядження реєстрів повіряє гетьманові свого Запорозьког війська з такою декларацією, аби котрий був би для того здібний відповідно гідності, і до реєстру вписувати козаків як у добрах шляхетських, так і в добрах його королівської милості. І то за таким описом міст: від Дніпра почавши з того-ото боку в Димері, в Госностайполю, в Користишеві, в Паволочі, в Погребищах, у Прилуці, у Вінниці, у Браславлю, а отим-ото від Браславля до Ямполя, до Дністра, також і до Дністра має розумітися [загалом], мають прийматися козаки в реєстр. А з другого ото боку Дніпра: в Острі, в Чернігові, в Ніжині, в Ромні і всюди аж до московського кордону та Дніпра. А що стосується інших місць його королівської милості та шляхетських над міру в тих описаних пунктах, то там козаки вже не мають бути. Вільно, однак, із них тому, котрий хоче бути в козацтві, без панського гамування вийти з усією маєтністю на Україну, коли буде прийнятий котрий до реєстру. А те спорядження реєстру має відправлятися через гетьмана запорозького найдалі до нового року свят руських (тобто до Різдва Христового) таким ладом: гетьман Запорозького війська має з підписом своєї руки і з військовою печаткою учинити реєстр за іменем тих усіх, котрі будуть уписані в козацтво, а те для того, аби в козацтві залишалися при козацьких вольностях, а інші всі мають підлягати замкам його королівської милості, а в шляхетських добрах своїм панам. 3. Чигирин, так як є в своєму обрубі, має бути завше при булаві Запорозького війська, який його королівська милість дає і теперішньому гетьманові війська Запорозького, доброрідному Богданові Хмельницькому, чинячи його вірним своїм слугою та Річі Посполитої. 4. Що тільки діялося під час теперішнього замішання з Божого допусту, те все має бути в забутті, не повинен жоден пан чинити помсти й карання. 5. Шляхті, як віри роської, так і римської, котра під час того замішання будь-яким способом бавилася при Запорозькому війську, його королівська милість із панської своєї ласки пробачає і переступ їхній покриває. А коли б котрого упрошено, як з добр дідичних, так і з інших, або котрого виведено, оскільки те все діялося в теперішнім замішанні, має бути сеймовою постановою скасовано. 6. Військо коронне, де козаки із реєстрового спорядження будуть, у тих місцях становиськ своїх не має мати. 7. Жиди державцями, відкупниками й закупниками християн і жителями не повинні бути в українських містах, де козаки мають свої полки. 8. З огляду на замішання унії, як у Короні Польській, так і у Великому князівств Литовському, також щодо церковної цілості добр, фундацій, які до них належать, які мали за давніх літ, також і щодо всіх прав церковних, як буде намовлено і постановлено з преосвященним отцем митрополитом київським і з духовенством на найближчому сеймі, щоб на жадання отця митрополита все було дозволено, його королівська милість готовий дотримати, аби кожен тішився із прав та вольностей своїх і дозволяє мати місце в сенаті преосвященному його милості отцю митрополиту київському. 9. Гідності й усі уряди у Київському, Браславському, Чернігівському та Руському воєводствах, а саме воєводства, каштелянства, підкоморства, староства, земські суддівства та інші уряди, також і гродські має роздавати його королівська милість жителям чину шляхетського, відповідно давніх прав та привілеїв, до чого книги й виписи із книг мають видаватися руським письмом, і хоча то недавнім часом така конституція була вийшла, щоб руські письма як у земствах, так і в градах відставити, то щоб та конституція відставлена була, а ті уряди й достойності шляхти мають віддаватися шляхті віри руської. 10. У місті Києві, де є упривілейовані руські школи, отці єзуїти не будуть там фундувати як і в інших українських містах, але перенесуть їх деінде; натомість усі інші школи, які там є з далеких часів, мають зберегтися в цілості. 11. Горілкою козаки шинкувати не мають, крім того, що на свою потребу зроблять щось, те гуртом вільно буде продавати. В шинках мед, пиво й інше, що звичай велить, може бути. Ці пункти мають бути на сеймі затверджені, а тепер нехай усе піде в забуття, тільки згода і любов повинні панувати поміж українськими обивателями й Військом Його Королівської Милості Запорозьким». Під час ратифікації Зборівської угоди польським Сеймом було проведено зміни на вимогу католицького духовенства котрі були узгоджені з правосланим київським патріархом, згідно яких уніатська церква на землях України зберігалася, вона лиш повертала православним церквам відібрані раніше маєтності.Крім того Київський митрополит змушений був відмовитися від місця в польському сеймі. Всі положення Угоди не були проголосовани сеймом, і король змушений був ратифікувати своїм указом від 12 січня 1650р. окремо «Військові привілеї та вольності Війська Запорозького» Зборівська угода визвала хвилю вневдоволення як у середовищі козацької старшини, так і в низових козаків. Ще більше невдоволення та несприйняттятакою угодою викликали послідуючі дії по реалізації її положення на теренах України.Основні нункти угоди що викликали супротв, навіть збройний, у козацтва, це: - зменшення чисельності війська, майже вдвоє; -повернення польських магнатів на свої колишні володіння; -залишення єзуїтських церков у містах підконтрольних гетьману,збереження єзуїтських шкілв містах. Крім того, викликало велике незавдоволення встановлення лінії розмежування між польськими і козацькими землями.Ще більшого обурення викликало неприйняття деяких положень угоди Польським Сеймом, в частині недопущення православних єпіскопів на засідання Сейму.Фактично на всіх землях зберігалося панівне положення уніатської церкви. Єдиний хто мав бути задоволеним результатами угоди, то це сам Хмельницький.Він отримав автономію на підвладних земляк у відношеннях з польською шляхтою і державою(республікою).Він був визнаний з Королівської Милості, гетьманом Війська Запорозького, особисто обдарований королем м.Чигирином вкупі з волостю,( це королівська компенсація за зруйнований Чаплинським хутір Суботів.) Що показала Зборівська угода? 1.Неспроможність Хмельницького проводити далекоглядну союзницьку політику з Кримським Ханом.Залишивши знову в заручниках орди свого сина Тимофія, він вже перевів свій статус учасника союзу на другорядну роль.Під час військової компанії Хмельницький був залежний від хана. 2. Орда отримала всі грошові виплати від Речі плюс дозвіл на збір ясиру з українських земель; 3.Військо Запорізьке отримало статус Реєстрового на службі у польськогоо короля; 4.Решта козацького війська, не зарахована до реєстру (близько 60тис.),повинна була повернутися на землі, що поверталися польським панам. Хмельницький змушений був своїми Універсалами відправляти нереєстровців до своїх колишніх панів, тому що цього вимагав польський Сейм, при затвердженні Зборівської угоди; 5.Хмельницький потрапив у подвійну залежність від польського короля та кримського хана і змушений був готуватися до війни зі своїм потенційним союзником, Московським царем. Існує ще одна ганебна сторона цієї угоди, про яку мовчать сучасні історики, але про неї описує М.Грушевський: «…Але се була дрібна, особиста, хоч і болюча справа. Далеко важнїйша і небезпечнїйша для престіжу, для репутації гетьмана і всього гетьманського правлїння була иньша: що гетьман і старшина під натиском обставин мусїли прийняти до відома дане королем ханови ганебне позволеннє взяти ясир з українських земель — тих власне, що стояли під реґіментом і опікою козаччини. Коли ганьба сього позволення падала на польське правительство, на короля, то одіозність його виконання спадала — і спала дїйсно (не вважаючи на всї силкування відвести від себе сю відповідальність) на військо, старшину і особливо на самого гетьмана. Факт сей, очевидно, зробив в українських кругах, серед української людности вражіннє незвичайне й був обставлений зараз же ріжними лєґендарними подробицями. Звісний уже нам „Лукаш-лїкарь”, що був в козацькім війську під Збаражем, оповів по горячим слїдам, в вереснї т. р., довгу фантастичну повість, котра при всїй фантастичности своїй підтримуєть ся й иньшими меньш просторими й кольоритними оповіданнями 10), так що, без сумніву, являєть ся відгомоном тих оповідань, які ходили між козаками про ті дивні подїї, які привели до такого нечуваного й неймовірного факту: порозуміння гетьмана з королем і ханом що до „вибрання” українських городів, і помочи війська Татарам, щоб вони могли без труду і перешкоди зробити се страшне діло — вибити і вибрати в неволю українську людність. Повість Лукаша Климовського власне інтересна тим, що в нїй доволї явно виступають разом і мотиви можливого оправдання гетьмана з сеї подїї і сугубі обвинувачення в якїйсь вишуканій безсердечности й підступности в відношенню до української людности, що віддала ся під його опіку. Лєґенда оповідала, що польські викупи для Татар були дані на руки гетьманови, і він подїлив ся ними з ханом і мурзами, а простим Татарам і своїм козакам не дав нїчого, і Татари домагали ся від гетьмана грошей, а він писав про се королеви, і коли король відмовляв ся, що більше не має що дати, — проєктував королеви пустити Татар за Вислу воювати замість окупа. Але король на се не пристав, а велїв гетьману пустити Татар воювати маєтности тих панів, через котрих підняла ся війна з козаками і пішла вся біда: Вишневецького, Заславського, Фірлея. Тепер навожу в цїлости найбільш інтересне місце: „Котрі городи король велїв воювати Татарам, в ті городи післані були для віри від гетьмана козацького 11) — бо він тими городами заволодїв — по два чоловіки Татар та по два чоловіки козаків, і як прийшло до згоди, то по королївському велїнню Хмельницький наперед Татар посилав до тих городів своїх полковників з козаками, потайки і оманою — нїби то для закуплення хлїба і поживи — аби Татари й козаки (поміщені в тих містах для віри) відчинили город; а Татарам Хмельницький велїв підїхавши під городи, стати в укритю; а як козаки й Татари відчинили городи, тодї Татари вибрали, вирубали і випалили без останку Заслав, Межибож, Ямполь й иньші городи і округи — городів з сїмдесять або й більше. А прийшли під усї ті городи Татари підступом, подїливши ся і в однім часї, аби по тих городах не було вісти про них, що їм велено ті городи воювати і руйнувати і в неволю забрати замість плати, по королївському і гетьманському велїнню. І козаки своїх людей, міщан в тих городах майно грабили” 12). Привід до сих оповідань дав мабуть той факт, що з Ордою, провести її, були післані полковники Небаба і Нечай 13), не знати -чи для того, щоб не вийшло якоїсь війни між українською людністю, чи може щоб стримати можливо в тїсних межах козацьке вибираннє ясиру, і вийшло так, що Орда вибирала ясир при асистенції козацьких полковників, найблизших до гетьмана людей. Як се зістало ся в памяти сього поколїння, показує оповіданнє Самовидця, що при зборівськім трактатї — коли Хмельницький, мавши з ханом короля в руках своїх, випустив його, не бажаючи „жеби мЂлъ ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бісурменскую”, рішено було дати ордї за плату „полономъ городовъ дванадцяти, которіє могутъ виняти”: „і Хмельницький з ханом кримським розправили орду, себто придавши (кождому) мурзї козаків, і так козаки позводили богато городів, і Татаре людей в неволю побрали, а козаки майно забрали, і спустїли значні міста”. Пожалував, значить, короля, а своїх людей не пожалував. Правдоподібно, сей то момент був закріплений звісною піснею-проклятєм:
Бодай Хмеля Хмельницького перва куля не минула, Що велїв брати дївки й парубки і молодиї молодицї! Парубки йдуть гукаючи 14), а дївчата співаючи, А молодиї молодицї старого Хмеля проклинаючи: Бодай того Хмельницького первая куля не минула, А другая устрілила — у серденько уцїлила! 15)» Як бачимо, що «звільнені землі» були віддані гетьманом не тільки « татарам на пашу» але й на збір ясиру з них за татарську допомогу гетьману відвоювати у короля собі Чигирин.
1650р. проходить у підготовці до наступної війни , як з боку Польщі так і України.Обидві сторони ведуть дипломатичну війну. Хмельницький налагоджує стосунки з Оттоманською Портою ( Туреччиною). Похід 50-тисячного козацького війська начолі з Тимофієм до Молдовії змусив Лупула підписати з Хмельницьким договір та обіцяти видати заміж за Тимофія свою дочку Розенду. 1651р.червеннь18 - липень10,Берестейська битва.У лютому місяці поляки відновили воєнні дії на території України , захопили Брацлав та готували похід на Київ. Хмельницький зібрав майже стотисячне військо, щоб зупинити похід коронного війська , але без підтримки татар вступати у відкритий поєдинок з поляками не наважувався. Лише після прибуття військ орди чисельністю (8- 30)тис.Хмельницький виступив проти війська короля. Основною причиною поразки війська Хмельницького під Берестечком більшість істориків називають зраду кримського хана Іслам-Гірея. Якщо поглянути на цю битву без упередженого ставлення до її учасників, то напрошуються інші висновки. Військові сили противників становили: - військо Яна Каземіра 200тис.( з них 100жовнірів з найманцями і 100тис. озброєної прислуги.) Самовидець наводить чисельність 300тис.; - військо Богдана Хмнельницького 100тис( з них 40тис.реєстровців і 60тис.добровольців); - орда Іслам- Гірея 8-30 тис.(за реєстрами Кримського ханства, Максимальна кількисть орди в поході, очолюваного ханом, повинна буди не більше 15тис.) Як видно з наведеного, визначальною силою у цьому протистоянні татарське військо не могло бути. Крім того протистояння відбувалося під час мусульманського свята Курбан Байрам, що забороняло мусульманам в цей час воювати. Ця обставина дуже негативно впливала на бойовий дух орди. Чисельна перевага явно була на стороні поляків. Крім цього, вирішальним у цій битві були наступні умови: - Яном Каземіром боло вдало вибране місце для табору свого війська. З тилу і майже з обох флангів його прикривали річки та болото, що робило неможливим обходу табору Таким манервром завжди успішно користувалася татарська кіннота; -королем була запроваджена нова тактика ведіння бою, котра зумовлювала татарську кінноту іти в лоб на польську важку кінноту, - король упередив, навіть на перекор своїм гетьманам, наступом свого війська 30 червня на табір гетьмана, не давши йому повністю окопатися; -Іслам –Гірей звинуватив Хмельницького в наданні йому недостовірних даних про чисельність та міцність коронного війська; - Із пояснення Іслам Гірея Оттоманському диванному випливає, що видячі чисельну перевагу польського війська та тактичне панівне положення польського табору, він запропонував Хмельницькому відступити з позицій, виманити противника в чисте поле, де можна було використати переваги татарської кінноти, і по путі їх на Львів чи на Замостє розбити. Але Хмельницький не прислухався до його поради і вирішив вступити в позиційний бій з переважаючим противником, поставивши свій табір на невигідних позиціях. Таке рішення Хмельницького мабуть визріло під впливом головокружіння від попередніх перемог. Недооцінка сил ворога і переоцінка власних сил призвело до закономірного результату. Хмельницький мабуть зрозумів свою помилку після перших днів боїв, особливо після штурму поляками козацького табору. Під час наступного ніщивного артилерійського обстрілу татарської орди, мабуть у головах обох і Гетьмана і хана виникло рішення про порятунок.Але якщо хан дав тяги з полю боя разом з ордою, то Хмельницький втік разом с генеральним писарем (сватом) залишивши військо напризволяще.Пояснити це можна звичайним бажанням врятувати своє життя, загроза якому заключалася в тому, що козаки могли його продати королю, взамін на свою свободу. Пояснення гетьмана та його писаря про татарський полон не мають історичних підтверджень.Військо було залишене гетьманом у паніці, бо якби він залишив поле бою на час відлучення для переговорів з союзниками, то він повинен був призначити виконуючого обов’язки командувача. Якщо додати до цього те , що під час битви Хмельницький отримує звістку про зраду своєї дружини і покарання її на смерть за це сином Тимофієм, то стає зрозумілим що у гетьмана міг винукнути стрес, і під впливом цього він міг зірватися і кинутись до родового обійстя. Крім того, в таборі козацької старшини теж не було узлагодження в діях і в бачінні стратегії . М.Грушевський наводить свідчення виражені в народному епосі, ще про одну причину берестейської трагедії: «Оповіданнє записане Костомаровим в 1845 р. на самім Берестецькім полі, в с. Пляшовій і недавно опубліковане в його листі з того часу, дає інтересну ілюстрацію сього процесу: мотиви сварки Нечая з Хмельницьким і зради Хмельницького, що підвела Нечая під катастрофу під Берестечком: У козаків були два головні ватажки, Хмельницький і Нечай; під Берестечком вони посварилися, і Хмельницький, щоб докучити, умисно кинув військо. Ляхи підманили Нечая: покликали його з переднішими козаками на пир 25), а тим часом зайшли за Пляшову, перекопали річку й почали з обох боків стріляти. Вода розлилася і козаки не знали, як собі порадити. Вони зрубали березу і стали нею переходити, та так потопилися, що всю Пляшову загатили. (Два стави на ній носять назву: Великий Козак і Малий Козак — там мовляв потонули козаки, і дійсно там знаходиться в великій масі зброя і людські кости) 26)».https://litopys.org.ua/hrushrus/iur90306.htm
