Богдан Хмельницький (частина 2)
Берестейська битва очами Самовидця:
«Король съ многолюднымъ зЂло посполитимъ рушен’емъ собрався под Сокалемъ, рушилъ подъ Берестецкую къ рЂкЂ Стиру, и было тамъ войска полского на 300,000, кромЂ стражи и кашеваровъ, и не остался нигдЂ въ дому ни одинъ шляхтичъ, раз†женъ, дЂвокъ и ксіондзовъ, и дЂтей ихъ. Сверхъ же того и с подданныхъ /231/ седмого человЂка на тую войну обучено и виведено въ поле. Тогда сперва орда, напавши на лядскые обозы, рубала ляховъ, какъ траву по полю, и за приходомъ Хмелницкого и самаго хана, когда учинилась баталия, то безчисленныхъ пановъ и жолнЂровъ лядскихъ посЂкли; а на другій день, когда ханъ, правое крило державшій, началъ с пляца уступати, ужасся великочисленнаго войска полскаго, тогда ляхи надъ козаками одолЂли, ибо сами козаки на свои пушки наразилися; ханъ же съ ордою какъ пошелъ назадъ, то едва за нЂскольконадцять миль под Ожегувцями сталъ. Где его Хмелницкий самъ, постигши, всякимъ образомъ намовлялъ, чтобъ стида ради не утЂкалъ, но не намовылъ, толко орды тисячей зъ двадцять випросилъ. Козацкое же войско, по отходЂ ихъ, въ милю застановившись над рЂкою Пляшовою, хотя окопались тотъчасъ и боронились крЂпко нЂсколко дней, ляховъ убивая, однакъ, понеже въ лядскомъ войску многолюдномъ уронъ незначний билъ. Хмелницкій же и ханъ къ козакамъ не возвратились, того для принуждены у короля мира просить на Зборовскихъ пунктахъ; но когда не получили (ибо козаки не склонялись на королевскую претенсію сію: чтобъ Хмелницкого и старшину видать ляхамъ, армати и все оружие имъ же отдать, гетмана самимъ не збирать, но кого ляхи опредЂлятъ, и сколко реестровихъ козаковъ держать ляхи похотятъ), тогда козаки, Богуна учинивши вождомъ, первЂе ляховъ въ шанцахъ близь мосту лядского напали тайно и побили многочисленныхъ, потомъ, здЂлавши ночю три мости з возовъ, войлоковъ, епанчей и наметовъ, чрезъ Пляшовую какъ начали переходить 30-го дня іюня 1651 года, такъ половина ихъ перейшла, а половина ово потопилася, ово от Лянцкоронского, з той стороны съ войскомъ стоявшого, нещадно побита и посЂчена, но и осталныхъ /232/ утЂкачовъ гонено и вездЂ бито; обозъ же весь съ арматами и съ всЂми запасами королю и войску его достались. Тамъ же взяти и д†хоругвы Хмелницкого: одна от Владислава короля, а другая отъ тогожъ КазимЂра короля наданные, и шабля от патриарха греческаго присланная чрезъ архиепископа коринθского, который и самъ тамъ же убитъ. И такъ пропало тогда козаковъ на 50,000 чрезъ измЂну ханову и отлучку за нимъ Хмелницкого. Тогдажъ Хмелницкий, по нещасливой отлучкЂ отъ войска своего, имЂя при себЂ толко 30 козаковъ, потомъ собралъ со сто ихъ и, не повЂряясь татарамъ, изволилъ отлучитись отъ нихъ, дабы его живого не видали ляхамъ, понеже ханъ умыслно для приязны королю полскому, желая оного даровъ, оставилъ козаковъ самыхъ на пляцу военномъ подъ Берестечкомъ. Когда ж Хмелницкій, идучи отъ Любара, многое число уже козаковъ назбиралъ по городахъ на залогахъ и осталцовъ домашныхъ, то послалъ знову по орду, и стало быть у него въ собраніи козаковъ 50,000, а татаръ 40,000. Король же съ посполитимъ рушеньемъ возвратился до Варшавы.»
З Любара гетьман поїхав до Паволочи, про котру ми вже стільки чули, як його першу станцію на козацькій території. Дуже барвисте оповіданнє про сей його пробуток у Паволочи записав нам анонімний автор польського дневника від міського писаря паволоцького, що їхав з польським військом в перших днях серпня. При певній, розуміється неприхильній закрасці сього оповідача, воно все таки настільки інтересне, що я його мушу тут навести:
Той паволоцький писар силу оповідав про Хмельницького, як він тікаючи три дні стояв у Паволочи, і три тисячі золотих від них вимусив, та зараз же виплатив їx трьом татарським мурзам, котрих було з ним пять. Коли міщани питали його, чому сам іде, і чому назад, так казав: “Я 20 полків добрих молодців зіставив против короля, вони й чверть року будуть боронитись — мають живність і порох, а ви ж знаєте, як ми в таборах боронимось і голод зносимо”. Коли потім питали його про литовське військо — чи не прийде на Україну, відповів: “Не буде, бо маю слово від кн. Радивила, що тільки на пограничу стане”.
За той час пив два дні й ночи. Третього дня Хмєлецкий зрадник біжить з табору (берестецького, козацького), розпитуючи про гетьмана — але з страхом: просив паволоцьких міщан, щоб упросили йому Хмеля. Тільки прийшов (перед Хмельницького), спитав Хмельницький: “А табор де?” Він стиснув плечі і сказав: “Уже у дябла табор! утікли ми з табору”. “Чому-ж?” Бо молодці битися не хотіли”. — “А як же корогви?” — І корогви пропали. — “А гармати? А шкатула з червоними золотими?” — “Про неї не знаю”. Тоді почав Хмельницький рвати собі голову і злорічити. На ту його мелянхолію приїхав Джеджалий — з плачем виталися. Потім Гладкий. Але всі полковники без ладу — по сто, по півтораста коней. Тільки оден Пушкаренко прийшов з десятьма корогвами — під котрими могло бути коней 600. Иншого війська не було, бо всі йшли розпорошкою.
Тамже в Паволочи прийшла відомість, що литовське військо погромило Небабу. Коли Хмелеві міщани витикали, що от і литовське військо наступає, рік на те: “От не дотримує мині слово кн. Радивил!” Тамже отримано універсали ханські до полковників і всеї черни — в котрих виправдується, що хоч уступився з-під Берестечка, але зробив то не з страху, а з огляду на болота і ліси, і не відрікся Запорозького війська, так щоб не вертатись: за кождою відомістю про небезпеку від Ляхів готов прибути сам і з своїми Ордами. Хмельницький для потішення черни велів читати прилюдно ті універсали. Але так доля судила, що зараз другого дня прийшли від хана листи протилежні — як він довідався, що Глух полковник уманський побив Татар на Синіх Водах і на Царськім Броді (тут мабуть іде мова про те, що згадує Виговський: що Татар як зрадників козаки почали на ріжних місцях громити). Дуже тим хан образився, і в тих новіших листах виповів Хмельницькому приязнь. Дуже він тим збентежений поїхав до Паволочи 4).
1651р.липень 6. Битва під Лоєвом між військом Януша Радзевіли та козацьким військом під командуванням Мартина Небаби. Козацьке військо було розбите, після порушення Радзевілою умови з Хмельницьким про примирення.Чернігівськи та ніжинськи козацьки полки було знищено, шлях на Київ був відкритий і 4-го серпня Радзевіла зайняв та спалив Київ.
1651р.серпень 13,битва під Таборівкою. 2-тисячний козацький загін на чолі з І.Виговським разом з 500-ми татарами розгромили польський загін з семи добірних корогов і захопили продовольчий обоз. Це змусило Потоцького призупинити просування своїх військ і чекати на підхід важкої артилерії, що дозволило Хмельницькому підтягнути свої війська та підготуватися до зустрічі ворога під Білою Церквою.
Доктор історичних наук, професор Бориснко В.Й. наводить деяки дуже цікаві передумови та умови в яких підписувався Білоцерківський договір:
«Поразка під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Але ні серед старшини, ні серед рядових воїнів та мирного населення не відчувалося зневіри чи розгубленості. Гладкий, Джеджалій і Богун не тільки відводили козацькі полки на схід, а й громили авангардні частини польської армії. На початку серпня 2 тис. козаків і 500 татар завдали поразки передовим частинам поляків під Таборівкою, відкинули їх і оволоділи Паволоччю. Такий планомірний відступ армії дав змогу старшині організувати оборону придніпровських міст і містечок, яка вимотувала сили противника й завдала йому відчутних втрат. Жителі невеличкого містечка Триліси під Фастовом вчинили опір усій польській армії. 600 козаків три доби відбивали штурм за штурмом. Удершися до міста, вороги не залишили живими ні жінки, ні дитини, а захопленого в полон непритомного від ран сотника Богдана посадили на палю. Вночі жителі викрали труп сотника й поховали його за християнським обрядом.
Однак Хмельницькому й старшині не пощастило перешкодити з’єднанню польського та литовського військ під Васильковом і зупинити їхнє просування. Козацькі полки зосередилися під Білою Церквою, яка була добре укріплена й забезпечена всім необхідним для тривалої оборони. Перші напади польсько-литовського війська на початку вересня козаки відбили. Тим часом до Білої Церкви прибували нові й нові загони добровольців. Штурмуючи Білу Церкву, 70-тисячна польсько-литовська армія не зчулась, як сама опинилася в оточенні 100-тисячної української армії і татар. Припинилася доставка харчів і фуражу, почалися хвороби й епідемії, від яких померло чимало вояків, у тому числі й Вишневецький. Одночасно активізувалися повстанці на Волині та Поділлі. Вони визволили частину Брацлавщини, здобули сильну фортецю Бар, штурмували Кам’янець-Подільський, увійшли у Фастів та інші населені пункти. Склалася ситуація, яку гумористи оцінювали так: "Ляхи наших облягли від Дніпра, а наші ляхів від Вісли". І в цьому не було перебільшення. Польсько-литовське військо опинилося в катастрофічному становищі.
Однак Хмельницький і його найближче оточення несподівано для всіх 5 вересня почали переговори з польським командуванням про мир. Дізнавшись про це, селяни обурилися. Вони 6 вересня оточили білоцерківський замок, де велися переговори, й почали його штурмувати. Козацька старшина з великими труднощами відбила напад, але не змогла захистити польських комісарів, коли вони виїхали з Білої Церкви. Повстанці перебили челядь і захопили дипломатів. Хмельницький силою придушив повстання, визволив бранців і нещадно розправився з призвідцями заворушення. Після того відновив переговори з коронним гетьманом Миколою Потоцьким, котрий вже збирався відводити війська. 18 вересня був підписаний Б і л о ц е р к і в с ь к и й д о г о в і р. За його умовами козацький реєстр скорочувався до 20 тис.чол.»
https://borysenko.npu.edu.ua/index.php/teksts/17-lekcia-11
Як на мій погляд , дивною виглядає поведінка гетьмана у такій ситуації.Вкотре же він проявляє милостивість до оточеного ворога.І це всього лише через місяць після Берестейської ганьби, в результаті якої було знищено майже 30 тис.козаків?! Мабуть таки в критичних ситуаціях у нього брала верх польська кров.Інакше це пояснити не можливо.
Самовидець так подає передумови підписання білоцеківський миру:
«Тогдажъ князь РадивЂлъ, Небабу и Горкушу съ Антономъ подъ Лоевомъ поразивши, завиталъ в Кіевъ и подолный городъ спалилъ; мЂщане же напередъ на низъ къ Черкасамъ байдаками повиездили съ пожитками. Онъ же Радивилъ, когда съ вожемъ Анджуломъ вислалъ на подездъ сЂмъ /233/ хоруговъ, такъ Анджула того, съ добичю тяжко поворачуючого, козаки, напавши, поразили и всЂ користи отняли. Тогдажъ съ войскомъ Хмелницкій ходилъ под Олшану, а оттуда до БЂлой Церквы пришолъ, где гетмани полскіе съ войскомъ же, для наступающей зыми и для изнеможения своего, писменно призывали на миръ Хмелницкого и присилали комисаровъ: Киселя, воеводу браславскаго, и Грабовича, воеводу смоленскаго, такожъ Gонсевского и Косаковского, которые при инихъ статяхъ претентовали, дабы было толко козаковъ реестровыхъ 20,000, но чернь, сіе послихавъ, хотЂли и гетмана Хмелницкого и комисаровъ побыть; однакожъ комисарские возы совсЂмъ разграбили татаре да козаки, а самыхъ живихъ едва пустили. И изъ тоей причини была тамъ подъ БЂлою Церквою война немалая и побЂда на ляховъ, в великой тЂснотЂбывшихъ и голодомъ и безтравіемъ изнемогавшихъ, и ктому густо убываемыхъ от козаковъ, которые в добромъ мЂстЂ при водЂ и пашЂ стояли и ежеденно умножалися, ляхи же умалялися. Да тогдажъ Хмелницкий, неспокойствомъ военнымъ уже утрудившись и желаючи хотя на время покоя себЂ и войску, учинилъ мирные трактаты сь гетманами полскими на отмЂнныхъ противъ Зборовскихъ статяхъ, не очень козакамъ полезные, и, взявши залогу Собецкого и Потоцкого, самъ къ коронному гетману ходилъ, где и присягою обосторонною миръ утвердили, который стоялъ, какъ на ліоду, толко до лЂта.
По учиненіи мира подъ БЂлою Церквою съ поляками, Хмелницкий позволилъ унЂверсаломъ своимъ стати имъ и кормитися по за ДнЂпромъ и въ браславскомъ воеводствЂ, также и въ НЂжинЂ и в прочихъ городахъ малороссійскихъ отъ Сулы даже до литовской границЂ, въ чемъ Хмелницкому никакій не противился городъ. Но ляхи, на квартирахъ нелюдско и немилосердо поступая, утЂсняли зЂло убогихъ людей /234/ податми и мордерствомъ разнымъ тайно и явно, от чего было слышно въ народЂ воздихание и горе, а роптаніе на Хмелницкого, по изгнаній ляховъ изъ Украины паки имъ Украину въ неволю попустившаго. Тогдажъ Хмелницкій, ожидая угоднаго къ отмщенію времени, позволилъ утЂсняемому отъ ляховъ народу волно сходить из городовъ къ ПолтавщинЂ и за границу въ Великую Россію на житье, и изъ того времены начали сЂдать Сумы, Лебединъ, Харковъ, Ахтирка и и иные слободскіе мЂста ажъ до Дону козацкимъ народомъ. А самъ Хмелніцкий до весны всіо терпЂніемъ сносилъ и по волЂ лядской дЂлалъ…»
1651р.вересень,28, Підписавши Білоцерківський договір, Хмельницький затягнув собі і війську удавку на шиї. За умовами договору він змушений був придушувати селянські повстання проти поляків, що в свою чергу визивало невдоволенням його політикою серед козаків.Селяни і козаки змушені були знову терпіти свавілля польських панів уже відповідно до універсалів Хмельницького. Тому і змушені були переселятись козацькі та селянські родинии на східні землі, а багато хто перебирався на поселення в землі підконтрольні Московському царству.
1652р. весна. На землі України зайшло 20-тисячне військо (+ 30тс.озброєної прислуги) польського гетьмана Калиновського для придушення антипольських повстань, що вирували безперервно на українських землях. Невдала загалом для Української держави воєнна кампанія 1651 року призвела до тяжкої Білоцерківської угоди. Досягнені у попередні роки здобутки під час війни за незалежність України опинилися під загрозою. На Україну почали повертатися магнати і шляхтичі, які відновлювали феодально-кріпосницькі порядки. У відповідь наприкінці 1651 року на Подніпров'ї, Чернігівщині і Полтавщині спалахнули великі селянські повстання. У травні 1652 року спалахнули повстання на Київщині і Брацлавщині. Польсько-шляхетський гарнізон на чолі з воєводою Адамом Кисілем змушений був покинути Київ. Більшисть бунтів та повстань носили не тільки антипольський характер, але й антихмельницький. Населення, що потрепало від польського свавілля, вбачала в цьому вину гетьмана, його невдалу військову компанію та умови Білоцерківського договору.Наростало невдоволення і в середовищі козацької старшини, серед котрої було багато приверженців прокоролівських настроїв. В такій ситуації Хмельницький змушений був приймати рішення спрямовані на зміцнення своєї влади та авторитету, особливо після його ганебної втечі з-під Берестечка. Зовнішню безпеку Богдан збирався підкріпити засватавши сина Тимофія за молдовську принцесу Рогенду. Для цього він спорядив у похід на Молдову загін ( 6 тис.чол.) начолі з сином Тимофієм. Для внутрішнього утвердження Хмельницькому потрібна була військова перемога над поляками.Маючи відомості про розташування військ Калиновського, Хмельницький збирає 26тис. козаків і 40тис.татар і направляється до табору Калиновського.
1652р.травень22-23.Битва під Батогом.Основними ударними силами війська Хмельницькогого були полки Богуна, Золотаренка, загін Тимофія та орда Нуреддин-султана. Окрім чисельної переваги, Хмельницький скористався раптовістю, приспавши пильність Калиновського дезиіформацією про похід на Молдову.Вирішального удару завдали полки Богуна та орда.Польське військо було розбито, Калиновський з сином були вбиті. Дивна подія відбулася з полоненими. Раніше полонених на викуп забирала орда, а під Батогом Хмельницький сам наказав всіх полонених викупити у ординців і всіх стратити по-садиськи(замордувати). Жорстокість даного поступку гетьмана вразила навіть диких ординців. Історики пробують знайти виправдання цьому поступку , але їхні доводи не мають серйозного підгруннтя. Пояснення цього вчинку можуть надати лікарі-психіатри. Гетьман на той час страждав психічними розладами (вони його і в молоді літа супроводжували) котрі усугублялися ще й надмірним вживанням алкоголю. До речі, молодший син його Юрій мав успадковану психічну форобу епілепсію , котра й привела його до безславного кіця. Як для мене , то такий акт Хмельницькому потрібен був для самоствердження жорстокістю, після акту публічного малодушшя (боягузтва) Берестечка.
Самовидець про цю битву повідає: « 1652. По веснЂ Хмелницкий, будто на Москву, по указу султанову, виправляяся, повелЂлъ войску в поле виходить, и послалъ къ молдавскому господарю, требуя по уговору дочери его сину своему в жену, инакоже грозя въ 100,000 войска прийти къ нему въ гостину; чего ради волохи всЂ, боясь по-прежнему разорения землЂ своей, настояли на своего господаря, дабы не отрЂкалъ Хмелницкого сыну дочеры своей, и хвалились самого его, естли того не учинитъ, видать. Господаръ же тайно послалъ къ королю полскому, просячи препятствия, и потому КалЂновский, гетманъ полный, притяглъ, сталъ на БатозЂ с войскомъ конницЂ 6,000, а регулярной пехоти 3,000 кромЂ охотного, и заступили дорогу Хмелницкому до Волохъ; куда къ КалЂновскому и братъ его, в НЂжинЂ квартировавший, прибилъ съ войскомъ, починивши на квартирахъ и въ маршЂ людемъ несносные обыди. Хмелницкий же написалъ до гетмана КалЂновского, вопрошая: для чого воспящаютъ путь сыну его, на веселья Ђдущему, и что кому до того, яко сынъ его Ђдетъ до Волоховъ? Однакожъ, ежели от бояръ его что либо худое ляхамъ случится, какъ то въ /235/ веселыхъ поездахъ обикновенно бываетъ, то послЂ не сожалЂли бы. — Тогда жъ еще Хмелницкий гетманъ послалъ до брата КалЂновского за озлобления людския в’даръ коня, остригши хвостъ и гриву и из тЂхъ волосовъ сплетенною веревкою оцепивши онаго, в знакъ будущаго отмщения.
Тогдажъ, какъ сошлися козаки и татаре съ ляхами на БатозЂ, тотъ часъ козаки и не хотя ударили на обозъ лядский, а татаре на войско лядское, которое, не вЂдая козаковъ, опановавшихъ обозъ ихъ, туда обратилися; ажъ козаки, запаливши обозъ ихъ, противу нихъ бросились, а тутъ рЂка Бугъ. И такъ ляховъ всЂхъ висЂкли, въ томъ числЂ и самого гетмана КалЂновского, котораго и голову до Хмелницкого на копьи принесено, и Собецкого, старосту красноставского; прочіихъ же избЂгшихъ посполство, изволЂкая от болота, убивали нещадно, а сынъ КалЂновского въ БубновцЂ, бЂжа мостомъ, обвалився, утонулъ; иныхъ же многочисленныхъ татаре были побрали, но и сихъ Хмелницкій, мстячись за Берестецкое над козаками немилосердіе, всЂхъ велЂлъ порубать. Да тогдажъ под сию войну по городахъ вездЂ пановъ, старостъ, на свои добра понаездив’шихъ, знову всЂхъ вибили люды посполитые.» З цього виходить, що первоначально у Калиновського війська було всього 9тис., що було достатньо для перешкоди просуванню загону Тимофія( 6тис.), але недостатньо для протистояння основному війську Хмельницького(26тис.) та татарській орді (40тис.).Невідомо скільки полків прибуло разом з братом Калиновського з Ніжина, але загальна чисельність поляків на момент битви була вдвічі меншою від козацько-татарського війська.
Після перемоги над польським військом Хмельницький вдається до незрозумілого, з точки зору військової стратегії, походу на Камянець- Подільський та взяття його в облогу.Але , якщо поглянути на умови договору про військовий союз гетьмана з турецьким султаном, то там випливають цікаві речі:
«Незадовго до битви під Батогом весною 1652 р. польська влада оперувала даними про наміри Б.Хмельницького (в котрий раз!) передати Кам'янець Туреччині. В новинах зі Львова 14 червня знаходимо інформацію, що гетьман хоче віддати його туркам і туди "тягнеться" "паша силістрійський"19 А в універсалі польського короля Яна Казимира від 23 червня 1652 р. повідомлялося, що український гетьман, окрім того, що покликав на поміч орду (тут сенсаційного нічого нема, оскільки татар Б.Хмельницький кликав досить часто), "послав по допомогу до Порти", запевняючи її у тому, що "після знесення того війська віддасть Кам'янець у руки турецькі і все Королівство Польське у підданство"20. Інформацію подібного змісту повідомили і полонені татари, які перебували в одному із замків Варшави: "До Кам'янця-Подільського великий задум гетьман має. Обіцяв Хмельницький його віддати царю турецькому і щоб відразу ж своїм людом осадив". Бранці наголошували, що частина кам'янчан буде допомагати Б.Хмельницькому, "коли в цьому буде потреба". А за даними польського поручика Вілчковського, гетьман "Кам'янець обіцяв піддати Туреччині"21. І дійсно після блискучої перемоги під Батогом українська армія вирушила до Кам'янця. Син гетьмана Тиміш на чолі авангарду першим підійшов до його стін. Здавалося, що фортуна цього разу врешті-решт допоможе українцям, але вона посміхнулася противнику, який, відхиливши ультиматум Б.Хмельницького, вирішив відчайдушно захищатися. Облога, яку розпочали українці була припинена за наказом гетьмана через епідемію (дизентерії?), яка набрала великого поширення в їхньому середовищі22. Таким чином захопити місто знову не вдалося.»https://www.tovtry.km.ua/ru/history/statti/kamjanets-podilskij_u_seredyni_xvii_st.html
В результаті невдалої облоги Кам'янця, Хмельницький змушений був сплатити орді золотом за допомогу і закрити очі на її черговий ясир, зібраний як з польських так і з українських земель.Після перемоги Хмельницький повертається в Чигирин, відправляє Тимофія з 12 тисячним військом до Молдови, а сам пише польському королю Каземиру листа з жалоболю на гетьмана Калиновського, котрий заступим шлях його сину що йшов з весільним караваном на Молдову. В результаті сутички були нанесені втрати обом сторонам, тому Хмельницький просить прощення в короля для себе і війська.Переписка з королем ніяких результатів не дала. Король в свою чергу, взамін на примирення , прощення та королівську ласку, вимагав від Хмельницького відправити до Його королівської величності сина Тимофія. Хмельницький на такі умови не погодився і кожна сторона почала готуватися до нових воєн.
1652р.червень.Похід Тимофія Хмельницького на Молдову.Б.Хмельницький відрядив на Молдову військову експедицію начолі з сином Тимофієм.Цей похід змусив молдовського царя Лупула видати дочку Рогенду заміж за Тимофія.Весілля вдбулося 30 серпня.Родинні стосунки з Лупулом давали Хмельницькому можливість налагодити стосунки з Литовськи князем Янушем Радзевілою, чоловіком старшої дочки Лупула. Ці стосунки Хмельницький сподівався використати для майбутнього союзу з Литвою, спонукати Радзевілу до розриву з Польшею.Занепокоєні таким союзом, Польша, Валпахія і Трансільванія створюють коаліцію. В квітні 1653р. війська Ракоці та Басараба захоплюють Ясси та садовлять на престол свого ставленика Георгія Стефана. Василь Лупул просить допомоги у Хмельницького.
1653р.березень.Похід війська Коронного Обозного Чарнецько.Поляки захопили Прилуки,Липовець, Погребище, взяли в облогуМонастирище.Але перед Монастирищем потерпіли поразку від Богуна і змушені були повернутися назад.квідКаалиновського
1653р. квітень 22-23.Хмельницький відправляє в черговий похід на Молдову Тимофія начолі з 10тис. військом.Тимофій розбиває військо Стефана і відновлює на посаді свого тестя. Лупул вмовляє Тимофія йти походом на Валахію і покарати своїх кривдників.Тимофій піддається вмовлянням тестя і вирушає на Валахію. Здобувши декілька перемог, військо Тимофія зазнає поразки у генеральній битві і змушене відступити в Україну.Після відходу Тимофія з Молдавії, Лупула знову скинули з престолу і він знову звернувся до Хмельницького за допомогою.
1653р.серпень.Б.Хмельницький відправляє знову Тимофія з 20 тис. військом на Молдавію.Загін Тимофія успішно пробився до міста Сучави за мурами котрого ховалася родина тестя під захистом малочисельного гарнізону. Тиміш вдало організував оборону, відбивали всі атаки ворога та робили успішні вилазки .Але сили атакуючих , незважаючи на втрати були переважаючими, і Тимофій розумів, що без допомоги він довго оборону не витримає .Він посилає до батька за допомогою але допомоги не отримує.Під час артилерійного обстрілу Тимофій отримує поранення і помирає від гангрени.Після смерті Тимофія Оборонці змушені були здатися на милість воргу, котрий до речі повівся з захисниками по-рицарськи, шануючи їхню мужність, відпустив в Ураїну у повному спорядженні. Виникає закономірне питання, чому Хмельницький не відправив військо на допомогу сину?Справа в тім, що на той час серед козацької старшини панувало невдоволеність останніми діями та рішеннями гетьмана. Йому докоряли незрозумілими походами на Молдовію, відкрито. «Доки за сином будеш ходити, України позбудешся!» — сказав тоді гетьману новопризначений черкаський полковник Яцько Пархоменко. У відповідь на це Хмельницький вихопив шаблю й одним ударом відсік Пархоменку руку вище ліктя. Звичайно, цей факт демонструє нам, що гетьман утверджував свій авторитет серед війська, не гребуючи нічим. Проте Хмельницький все ж розумів доцільність сказаного — велике військо до Сучави посилати не можна, а дрібний відділок у 2–3 тисячі козаків не вирішить проблеми. Саме тому Тиміш залишився без підтримки батька перед лицем 30–тисячного ворожого війська
Іншою перешкодою для направлення військової допомоги до Сучави було те, що на територію України вже зайшло 60тис.військо Яна Каземіра і вже з липня стояло табором під Жваницем і чекало закінченя сучавицької битви, щоб отримати підкріплення військами коаліції. Ян Каземір вирішив за допомогою військ коаліції остаточно розправися з козацьким військоим.Хмельницький змушений був вкотре просити допомоги у хана і стягувати всі наявні козацькі хоругви для блокування коронного війська під Жванцем.
1653р. літо.Військо Яна Каземіра під натиском козацько- татарського війська було змушено окопатися під і чекати підмоги від Ракоці та Георгіце. Але війська союзників Каземира по коаліції зазнали значних втрат під Сучавою і змогли направити до короля лише загін чисельністю в 3 тис.Хмельницький вирішив відмовитися від генерального штурму і змусити короля капітулювати шляхом довготривалої облоги.Облога тривала понад двох місяців, в польському таборі почався голод та епідемії.В цей час Хмельницький отримав звістку з Москви про те, що Земський собор1жовтня1653р. прийняв рішення про взяття України під московський протекторат.Таку звістку отримав і Іслам-Гірей по своїм дипломатичним каналам. Вбачаючи в майбутньому союзі Хмальницького з московським царем загрозу для Криму і Туреччини, кримський хан розпочав вести переговори з Польським королем про укладання мирного договору.Такий договір був укладений усно між королем та ханом.Відповідно до того договору польський король змушений був сплатити хану контрибуцію в розмірі 100тис.злотих і хан отримав дозвіл на збір ясиру з Волині та Поділля. Хмельницький спробував перешкодити цьому акту, але йому це не вдалося. Кримський хан звинуватив Хмельницького в зраді з московським царем, а Хмельницький звинуватив Іслам-Гірея у змові з польським королем.Відповідно цієї угоди, скасовувалась дія Білоцерківської і відновлювалась дія Зборівської угоди, тобто відновлювалися всі права і вольності Війська Запорозького здобуті під час пілявецької перемоги.З точки зору історичної справедливості, немає підстав звинувачувати кримського хана в зраді, оскільки даною угодою козакам поверталися всі раніше втрачені вольності та привілеї.В цій компанії всі учасники вели свою політичну гру виходячи з власних інтересів. Хан з королем були на той час сильнішими гравцями, хоча і Хмельницький вийшов з тієї гри без втрат.Єдине що втратив гетьман, це союзника в особі кримського хана, але ж і отримав майбутнього союзника,- московського царя.Після угоди Польський король з військом повернувся в Польшу, кримський хан з ордою збираючи ясир з українських земель повертався в Крим, Хмельницький вирушив до Переясава, відіславши перед цім Богуна з полками супроводжувати орду доки вона не залишить землі України. Справедливості заради , зазначити треба, що те розпорядження гетьмана козаки виконали на совість, мало хто з ординців добрався Криму живим і в доброму здравії . Козаки вимістили на колишніх союзниках весь свій гнів і ненависть і за паоляків і за ординців.
Самовидець так повідує про ті подіїї:
«Тогдажъ, по Жванецкой войнЂ, ханъ, не доволствуясь окупкою и залогою, пустилъ въ полскіе краи загоны татарскіе, откуда — иленно отъ Припети и ИрпЂни и далЂе — множество людей въ полонь взяли, въ томъ числЂ и самих шляхетных домовъ пять тысячъ женъ и дЂвокъ плЂнили и насилствовали; тамже на Косовского веселью шляхту и свашки и панны съ музикою и со всЂмъ веселнимъ приборолъ погнано въ татарскую неволю.
Тогдажъ и ханъ самъ на УкраинЂ мимоходомъ безъ причины многіе села и городы въ полонь забралъ, а нЂкоторыхъ порубать велЂлъ, а то принуждая козаковъ воевать Великую Россію, чтобъ тЂмъ великороссіанъ раздражить на Украину, съ которими да съ поляками снявшись, имъ Украину в конецъ разорить или полякамъ покорить, какъ въ томъ ханъ королю и слово далъ былъ. А послЂ онихъ татаре да поляки /239/ на великороссійское государство повстали бъ для отискания имъ татарамъ Астраханского царства. И для тЂхъ причинъ Богданъ Хмелницкий, гетманъ войска запорожского малороссійского, совЂтовавъ съ старшиною генералною и полковниками, послалъ к государю царю и великому князю АлексЂю Михайловичу всея Россіи Григория ГулянЂцкого, а за нимъ другихъ, извЂщая о своемъ намЂрении поддатися под протекцію его величества.»
Літопис Величко про те говорить:
«Хмельницький, почувши і побачивши це на власні очі, дуже засумував і повболівав серцем, що хан над його сподіванки перетворив свою приязнь на озлобу і вчинив Україні такий великий розор. Незабаром після того, як хан перейшов Україну і віддалився від неї через дикі степи до Криму, до Хмельницького прибуло козацьке військо, яке відлучилося від хана, що повертався з Польщі. Вони донесли до його відома, що п’ятнадцять тисяч з лишком доброї орди, яка загналася далеко в Литву, повертає з численним грабованим добром назад і має простувати повз Київ. Одержавши цю звістку, Хмельницький зрадів, маючи надію хоч трохи помститися орді на ту свою українську шкоду, зразу ж узяв із собою дев’ять тисяч запорожців, яких ще не відпустив на Січ і які залишилися на кватирях біля Чигрина, та добравши до них ще три тисячі свіжих охотників, рушив просто й поспіхом на Білогородку до Межигора 310; в певному місці він зустрівся з тією ордою і дав їй бій, у якому з божою поміччю всіх тих татар розгромив і дощенту розтрощив так кріпко, що від тієї поразки змогло врятуватися і донести про те ханові звістку хіба який десяток татар.»Правда, в цьому літописі автор приписує розгром ординського загону особисто Хмельницькому. Автор цього літопису занадто захоплюється возвеличенням особистості Хмельницького,тому й повязує всі перемоги козацького війська з ім'ям Хмельницького. Як зазначив М.Грушевський «літописець занадто приязливо відносився до постаті Хмельницького».
1654р.січень8.В Переялаві на раді, скликаній Хмельницьким з 12 полковників та 5генеральних старшин, духовенства та представників міщан і селянства, було прийнято рішення підтримати прпозицію Хмельницького про союз з московським царем.Відмовились від участі 5 полковників та митрополит О.Косів, представники 4 воєводств,( Белзького, Волинського, Подільського і Руського) населення котрих становило 1\3 всього населення підконтрольних гетьману земель.Під час обговорення проекту договору виник конфлікт між сторонами.Українська сторона присягнула на вірність царю, а московська делегація відмовилась присягати народу Україні.Письменно договір не був затверджений.Цікавий факт замовчується нашими істориками про те, що відповідно рішення гетьмана,за вимогою московської сторони,кожен громадянин України повинен був підписатся під присягою царю у спеціальних церковних книгах.Ось така історична правда про те ганебне ярмо. До такого навіть монгольська орда не додумалась, а «великий славний, та не дуже» проявив свій неабиякий талант, щоб накинути народу те ярмо.Умови договору ще не були виписані а кабала на вірність царю, вже принесена.Багато хто з жителів не бажали підписувати ту присягу, але їх змушували під тиском воєвод, в деяких містах жителів просто підкупали .Таким чином було зібрано всього 127338 підписів.Найбільший опір проти договору чинили полковник І.Богун та кошовий отаман І.Сірко. Про зміст договору та його доцільність для України точилося і точаться багато суперечок серед політиків та істориків.Один з них, на мою думку виклав вірну оцінку. «Політично і військово Переяслав став початком поразки тому, що різні українські кола втягали Москву в Україну, намагаючися використати її проти своїх внутрішніх ворогів»[21].
1654р.січень.Прихід московського 3-тисячного війська до Києва, для підготовки до майбутньої війни з Польшею.
1654р.квітень.Московськи війська розпочали воєнни дії проти Речі на території Білорусі та Литви.Навимогу московського уряду Хмельницький відправляє в Білорусь 18-тисячне військо під командуванням Івана Золотаренко, котрому він дав чин наказного гетьмана.Золотаренко оволодів найміцнішою фортецією Гомель, заволодів Чичерськом, Новим Биховом, Старим Биховом, зайняв повіти Бихівський,Кричевський, частину Могильовського.
1655р. червень.Золотаренко, на вимогу царя, відправився з військом на Вільно.На путі він зайняв Замок Свичлос, Менськ, розбив декілька литовських полків,разом з московськими військами здобули литовську столицю Вільно.Далі козацьке військо пішло на Троки та Неман.Цар високо оцінив заслуги Золотаренка в ціх походах, дарував йому маєтки та коштовності.За наказом царя під управління Золотаренка переходили Бихівський та Кричевський повіти і частково Могильовського. Після смерті від ран Золотаренка, Хмельницький призначив на його місце Нечая, котрий розширив підконтрольні землі до Березини.
1654р.листопад.30-тисячна польська армія вдерлася на Брацлавщину.Похід тривав аж до весни 1655р., поляки повністю спустошили землі Поділля. В грудні польська армія з'єдналася з 30-тисячною кримською ордою Мухамед-Гірея IY.
1655р.січень,25.Польсько-татарське військо взяло в облогу Умань, обороною міста керував Богун.На допомогу Богуну вирушило козацьке військо Хмельницького разом з 20-тисячним московським.
1655р.січень 29.Польсько-татарське військо (50+30тис.) оточило козацько-московський(70+20тис.) табір під Охматовом. Облога на лютому морозі тривала декілька днів і закінчилася перемогою україно-московського війська.Вирішальним у цій битві став несподіваний для поляк удар по їхньому тилу загонів Богуна , що непомітно вийшли з Умані. Ця баталія увійшла в історію як Дрижпольська(від назви «поле дрожі»).
1655р.весна.Похід війська Хмельницького на Поділля та Галичину.Під час облоги Кам'янця-Подільського, гетьман приймає шведського посла котрий повідомляє про початок в 9 серпня війни Швеції з Польшею.Хмельницький обіцяє шведам надати допомогу.
1655р.вересень29.Козацьке військо разом з московським корпусом князя Ромодановського під м.Городок розбили вщент війько коронного гетьмана Потоцького.Після цієї перемоги з’єднані війська під командуванням полковника Виговського та стольника Потьомкіна пішли на Люблін, котрий здався без бою, сплативши викуп і присягнувши на вірність царю.Головні сили союзних військ під командуванням Хмельницького і Бутурліна залишилися в облозі біля Львова.Після артилерійського обстрілу московською артилерією Львів погодився сплатити викуп.
1655р.вересень- жовтень. Московськи війська разом з козацькими полками, вирушили по Прип'яті до Пінська. На той час московсько-український фронт сягав до Вісли і Німана, майже всі українські і білоруські землі були звільнені від польської влади.
1655р.листопад 18.Під час повернення від Львова українсько-московські війська зазнали нападу орди Махмет-Гірея під Озерною.Після невдалої атаки на козацько-московський табір, кримський хан пішов на переговори з Хмельницьким і вимагав від його розірвати договір з москалями і видати йому царських воєвод.В результаті переговорів був укладений мир, за яким хан зобов'язувався не воювати проти України і Московії, а запорозькі і донські козаки не будуть нападати на Крим.Про ту битву учасники та очевидці пишуть по різному. Наведу два протилежні свідчення:
“За тими вістями-пише Бутурлин цареві-ми з усім твоїм військом, і гетьман Б. Хмельницький з запорізьким пішли з-під Львова в черкаські городи. І не дійшовши городка Озірної (Езерни) 8 (с. с.) в дорозі несподівано напали Татари на обоз мого товариша кн. Г. Ромодановского, але твому війську нічого не зробили. 9-го ми і гетьман прийшли до Озірної, і гетьман почав переходити під городок через переправу, а ми стояли коло переправи. 10-го почав наш обоз переходити, і тут наступив на нас хан з Татарами, Черкесами і Поляками-з Петром Потоцким воєводою браславським і Лянцкороньским-сином. Велів ударити з усіх сторін: з-переду на обоз гетьмана, з лівої сторони на окольничого А. В. Бутурлина, а з-заду на обоз мій і кн. Ромодановского, аби розірвати наші обози коло переправи. Ми против них виходили з кінним і пішим військом, і був великий бій з рана до вечора. В тім бою побито богато мурз і (простих) Татар, і наряд (армата), скарб (казна) і військо перейшли через переправу ціло. А другого дня як переправу перейшли і з гетьманом обозом стали, минувши Озірну, хан прислав до гетьмана намовляти його щоб віддав нас з військом. Але гетьман і писар І. Виговський і полковники відповіли, що вони нас не видадуть і голови за нас положать. Як до сього договору не прийшло, зараз же хан, нуреддін та инші царевичі наступили на наш обоз з усіми силами, щоб розірвати наш обоз; ми против них вийшли з обозу в поле і був великий бій. с. 113. Кримському ханові побито богато людей, а з твоїх людей убитих нема: розійшлися з бою всі цілі, а ранено у всіх трьох полках 90 чоловіка. Побачивши, що нічого він над нами не вдіяв, хан відступив від нашого обозу верст 10 і того дня і в ночи присилав до гетьмана з переговорами про замирення, а другого дня, 12-го, пройшов поблизу повз наш обоз. Ми побоюючися від нього всякого лиха, веліли стріляти на них із гармат і відбили його з Татарами від обозу і зійшовшися з гетьманом замирилися (з ханом): хан віддав гетьманові тих твоїх людей (вичислено) і Черкасів, що взято було з стольником І. Бутурлиним, а гетьман віддав йому Яна Потоцкого, а у нас узяв полковника Ю. Балабана і А. Войну. Хан узявши тих Поляків пішов до Молдавської землі, а ми з твоїм війском пішли до черкаських городів і прийшли щасливо з нарядом, казною і всіми людьми до Білої Церкви. При тім як гетьман мирився з ханом, я з ханом не з'їздився і договору ніякого не мав, а на чім замирився з ханом гетьман, ми списавши їх договірні статті післали тобі з сеунщиком”
Інший свідок, що був у таборі козацького війська:
В шведськім держ. архіві заховався анонімний дневник сього походу, писаний в козацькому таборі, латинською мовою 13)-вiн також представляє інцідент не дуже крівавим.
“13 листопада (н. с.) під Глинянами прийшла вість, що хан став під Збаражом, з великою силою, наробивши великого спустошення на Україні, і військо Запорозьке і московське, хоч і дещо схвильоване, тим не менше бадьоро вичікувало Татар. 14 рушили відси під Білий Камінь, але тим часом прийшов вістник, що Татари зближаються до Залозців і обступили козаків, що були післані наперед з добичею. Зараз скликано нараду: чи наступати швидко, чи йти поволі, оборонною рукою. Відбувши нараду прийшли 15-го до Залозець, і тут три дні чекали Москалів, що не могли поспіти через обвантажені вози і тяжкі переправи. Тимчасом ідуть вісти, що Орда йде на Тернопіль-просто на Польщу і на козаків, а 17-го прийшов сюди ж післанець від хана з таким секретим сповіщеннєм, що хан прийшов не на те аби битися з козаками, а більше щоб помститися за кривди заподіяні їм (козакам) від Москалів: “Ви, каже, війну ведете щоб вільности здобути, а в. князь московський вас уважає за своїх підданих і пише як до своїх холопів” 14). Але сей післанець приходив не стільки для завязання приязни, скільки на звіди війська; його приязно прийнято і теж з прихильними секретними дорученнями відправлено.
“18-го рушили з-під Золочева під Зборів, і тут по від'їзді ханського післанця Орда на правому крилі вдарила на Москву: вбито двох і кілька значніших Москалів взято, і з тим Орда вернулася на своє становище. Ми ж 19-го пішли на Тернопіль, але що не можна було дійти через тяжкі (або: заставлені) переправи, стали табором під Озірною.
“20-го рано Орда почала нас зачіпати; ми перейшли на инше місце, де була краща паша, і вигідніше битися з Ордою, і в сім переході мали з ними ріжні сутички. Але тим часом приїздить від хана післанець з перепросинами-що се сталося без волі хана, і він хоче з нами скласти договір. 21-го гетьман вислав суддю військового, а Орда Субан-ґазі з своїми умовами”-наступає оповіданнє про переговори, я його відкладаю на далі.
1656р.жовткнь 18.Б.Хмельницький уклав союзний договір із семиградським князем Ракоці і обіцяв йому здобути польську корону.Ракоці в свою чергу обіцяв допомогти Хмельницькому відвоювати Галичину і частину Білорусі.Хмельницький відправляє 20-тисячне військо полковника Ждановича для участі у спільній воєній операції проти Польші.
1656р жовтень.24.Москва заключає Віленське перемир'я.На цей час шведська армія Карла X Густава вже заволоділа майже половиною польської території.
1656р. грудень.Розполчались військові дії українсько-шведсько-трансільванського війська проти Польщі.
1657р.лютий. Об'єднане військо зайняло Ланьцут,Тарнув, Бохню та без серйозного опору взяло Краків.Під Сандомиром Ракоці зустрічається з Густавом. Далі Ракоці оволодівавє Замостям,Любліном,Луківом та Венгрувом.В цей час Жданович рушає на Полісся та змушує Пінський повіт прийняти протекторат Хмельницького.
1657р.червень 19.Об'єднане військо військо здобуває Варшаву,місто пограбоване й розорене.В цей час північний сусід Данія розпочала воєнни дії проти Швеції і КарлX змушений вивести свої війська з території Польщі.Залишені шведами союзницькі війська почали відчувати значних утисків від польського війська.Крім того Ракоці отримав звістку про те, що частина польського війська вторглася на територію Трансільванії, і він змушений був розпочати переговори з поляками.Це в свою чергу викликало незадоволення козацької старшини і Жданович вирішує повертати своє військо до України. Ракоці дізнавшись, що на допомогу полякам виступила орда, змушений був капітулювати.Не зважаючи на те , що похід війська Ждановича був успішним, але політичної цілі договору Хмельницького з Ракоці не були досягнені. Ракоці не вдалося посісти польський трон. Звістка про невдачу союзницького походу нанесла Хмельницькому морального удару. Більшість істориків вважають , що саме невдача останнього договору стала причиною смерті.Але вони сором’язливо мовчать про те що гетьман страждав психічними розладами та занадто зловживав алкоголем (впадав в запої при стресах) що те ж могло призвести до апоплексичного удару (інсульту).
1657р.вересень 6.Гетьман Богдан-Зіновій-Теодор Хмельницький помер від серцевого нападу.Про смерть Хмельницького Самовидець описує так:
«Да тогдажъ въ спасовъ постъ Богданъ Хмелницкій, в конецъ ослабЂвши, августа 15 дня, въ року 1657-мъ, о полуднЂ скончался въ ЧигринЂ, мужъ по-прямому имени гетманъскаго достойный, дерзновенный, многоразсудный, бодрый и трудолюбывій, всякое злоключеніе, и холодъ, и жаръ, и голодъ, и прочіе неспокойства и хлопоти легко терпЂть приобикшій и о себЂ какъ бы принебрегшій, толко бы обществу угодилъ; первій на баталію, послЂдный по баталии исходилъ. Умершаго убо Хмелницкого тЂло старшина и чернь съ войсковою церемоніею и с сожалениемъ проводили изъ Чигрина въ Субботовъ и тамъ въ церквЂкаменной, от самого его ж сооруженной, в неделю погребли. Сказуютъ нЂкоторіи, что поляки, хотячи Хмелницкого умертвить, подослали якобы великородного молодца въ Чигринъ якобы дочеры его сватать, который притворно заручилъ былъ оную, при отездЂ же своемъ Хмелницкого, провожающаго его, зятя, водкою, ядомъ не скоро умерщвляющимъ, напоилъ, от какой приязни лядской Хмелницкій и живота лишился; что доводно можетъ быть оттуда, яко лестний оный зять никогда уже на Украину не явился.»https://litopys.org.ua/samovyd/sam10.htm Отже існує не підтверджена вверсія, що Хмельницький був отруєний польським засланцем за допомогою отрути повільненої дії, котру той підливав в горілку. Ця версія має право на існування з погляду на те, що ще 1655р. Хмельницький приймав активну участь в поході на Західну Українуі при цьому ніде не має свідчення про його поранення чи якусь хворобу, та й вік у 62 роки на той час ще не сягав порогу смертності.
YII.Підсумки (висновки).