Думи царя Аскольда.
"Стоїть, мов злодій, над Дніпром
Варяг з украденим хрестом…"
Розкрилось небо пресвятеє,
В сузір'ї тисячі зірок,
І в світлі сотень прометеїв,-
Немов архангел сам зійшов.
Душа прадавнього царя,
Підступно вбитого варягом,
Крізь тьму віків нас досягла
І на могилу сіла рядом,-
Розговорилася з собою,
Та так, щоб світ її почув,
Котрий із вірою святою
Шукає істини цноту.
Оскольд: - Я, цар із роду Кия
Правитель вод Дніпрових і земель,
Хранитель віри Константинів,
Приборкувач і захисник племен.
Я дбав державу європейську,
У мене вчив Кирило і Мефодій,
Мій рід одвічний і тутешній.
Я ж, був вождем свого народу,
Що віру мав язичницьким богам,
Аж раз, в черговому поході,
Нагнавши страху ворогам,
Здобувши майже перемогу,
Осліп нараз, незрячим став.
Мабуть, то кара за війну
Супроти нової святої
Столиці, відданій Христу,
Країни Божої Покрови.
Пізннав я відчай і безсилля
Людської плоті у гріхах,
Неначе небо провалилось,-
Життя пішло усе на прах.
А ще, до того, ввесь мій флот,
Що в тихій гавані стояв,
Ударом бурі рознесло,
Неначе хтось порозкидав ,
І геть увесь пішов на дно.
В той час на троні в Візантії
Був імператор Михаїл,
Плекав давно собі надію
Щоб я із ними вірну дружбу вів.
Верховний їх святитель Фокій
Прийняти віру мене закликав,
Вселити в душу грішну спокій
І вічне царство відкривав.
Тоді сказав мені відверто жрець,
Що я по волі Божій став незрячим.
Діла мої зійшли всі нанівець
І я нічого в світі вже не значу,
У вірі лиш моє прозріння,
Мені потрібно охреститись,
Очистить парослі й коріння
Та від гріхів своїх звільнитись.
І я послухався святителя,
Прийняв в них віру православну,-
Отримав милість покровителя ,
Прозрів на радість і на славу.
Узрівши те святеє диво,
Що Бог мені його подав,
Моя дружина охрестилась,
Зневірившись своїм богам .
Як повертався я у Київ
Зі мною йшли ченці, монахи
Та інші Божі добродії,-
Ішли народ мій просвіщати.
Я став Миколою в хресті
Створив єпархію в столиці,
Хрестив народ свій у Дніпрі
з Михаїлом митрополитом.
Світ величав мене царем,
Хаганом світлим, а не князем.
Я для народу був вождем
І покровителем начасі.
Багато хто з моїх людей
нової не сприйняли віри:
Жерці, волхви і віщуни
Чинили опір і хотіли
Свої статути зберегти
Верховної не втратить сили
І в круговерті справ земних
Ще дуже довго їм кортіло
Ловити душі ще сліпих.
В мої часи, на півночі варяги
У граді сіверському Новгограді
Свої закони правили державні,
Тримали всіх у рюріковій владі.
Вони давно вже заздрились на Київ
На рідний край мій з прадідів - дідів,
Його загарбати собі хотіли
Чи розділити царство, хоч навпіл.
І подалися в ті краї,
Просити помочі в варягів,
Жерці, духовні шахраї,
Супроти віри, права й влади.
Багато хто із тих народів,
Що підкорилися варягам,
Терпіли утиски й сваволю,
Жили в безправ'ї й бідували.
А, хто терпіти був в знемозі,
Втікав звідтіль на мій кордон,
Знаходив там притулок Божий,
Земну обитель і покров.
Варязьких військ було замало
Щоб йти відкритою війною,
Та й мужності не вистачало,
Придатним лише до розбою.
Я ж, після хрещення свій меч
виймав для захисту кордонів,
Тримав державу на взірець,
Народи в вірі і покорі;
Творив торгівлю, божі справи;
Робив просвітницькі потуги,
Купців проводив каравани,
Жив без насильства і наруги.
В цей час, язичники - волхви
У змові з Ольгердом-Олегом,
Мечі сховавши під пахви,
Прийшли, немов купці, до мене
Просити дозвіл на торги,
На водний шлях «з варяг у греки»,
Сплатити мито і борги
Та далі йти, в краї далекі.
Пішов до них «відкрив забрало»,
Без зброї йшов і охорони,-
Не знав, що там мене чекала
Підступна хитрість воєводи.
Сказав мені варяг пихатий:
«Ти, є не князевого роду,
Не маєш права царювати!»
Мечем ударив мене сходу…
Явились ангели святії
Забрали душу в небеса,
Землі лишили мертве тіло
І незавершені діла.
* * *
За що ж мене підступно вбито
І християнства знищено основи,
Варягом злим , несамовитим,
А всю державу втоплено у крові?!
З мечем і кров'ю в світ прийшли,-
І від меча та крові згинули
Криваві слуги сатани
із роду Трувора-Синовуса.
Сім віків і десять поколінь
Мій край під владою варягів,
триста літ під ігом москалів
Не має власної держави.
25.04.2014.Олесь Розхристаний.
Теги:
