Гетьман Сагайдачний.
Хто б з істориків, не залежно від їх політичних поглядів, не намагався висвітлити таке явище н нашій історії як козаччина, не може обминути історичну постать Петра Конашевича- Сагайдачного. За великим рахунком, це був перший гетьман Війська Запорозького котрому вдалося створити одну з найпотужніших армій Європі, немаючі своєї держави. За часів його гетьманства запорозьке військо наводило жах на морські порти та побережні фортеці, однієї з найбільшої на той час морської держави Туреччини, не кажучи вже про порти її сателіта Кримського Ханства. Запорожці фактично контролювали весь морський шлях між Босфором і Дніпро-Бугським лиманом. І все це творилося, фактично за відсутністю свого морського флоту, силами річкових суден, козацьких чайок. Під проводом гетьмана Сагайдачного запорожці здійснили розгромний похід на Московію (1618-1619рр.) зруйнуваши і пограбувавши два десятки міст і взявши в облогу Москву. Новоявлений на той час московський цар Михайло Романов змушений був просити Візантійського патріарха Феофана, котрий перебував на той час з місією у Москві, вплинути на православних запорожців, щоб не руйнували Православну Москву. Нищівний розгром козаками московських військ посланих під проводом Бутурліна (6000чол.) , та ополченців Пожарського і Волконського(7000 чол) змусив царя шукати миру у королевича Владислава, котрого до речі і прийшли рятувати козаки. У тій битві Сагайдачний особисто вбив Бутурліна, що й призвело до паніки московітів. В результаті цього походу було врятовано життя і честь королевича Владислава , Москва була покарана, але не зруйнована, було підписано Деулінське перемир'я. Існує історична версія, що патріарху Феофану, все-таки вдалося вмовити гетьмана не руйнувати Москву, як північний центр православ’я. Подальші відносини між Сагайдачним і Феофаном, котрі виросли у відродження православної єпархії у Києві, можуть являтися підтвердженням такого впливу. Іншою причиною відмови штурму Москви, могли бути політичні плани гетьмана на майбутнє використання Москви у боротьбі проти Речі Посполитої . Як би там не було , але з походу запорожці поверталися з великою здобиччю, московіти скрізь їх забезпечували провізією по всьому зворотному шляху, та ще й від Речі отримали 20000 злотих та 7000 сувоїв сукна. Але основні зобов’язання перед козаками Річ таки не виконала.
Іншою епохальною подією в історії не тільки Речі Посполитої, але й усієї Європи, стала участь Запорозького війська під проводом Сагайдачного у битві з турками під Хотином 1621р. У цій битві запорожці Сагайдачного відіграли основну вирішальну роль, і врятували таким чином Європу від Османської навали.
За весь період служіння Сагайдачного у Запорізькому війську, він чотири рази обирався козаками на посаду гетьмана і тричі тими ж козаками був позбавлений гетьманської булави
А тепер спробуємо всі події виставити в хронологічній послідовності.
Із за відсутності прямих письмових джерел, рік народження Сагайдачного має чотири версії:
-1550р.(за Б.Сушинським)
-1578р.(за О. Анепович)
-1582р.(за П.Сас). Офіційною признана дата народження 9 липня 1582р.
- 1570р.(виходячі із святкування на державному рівні в 2010р. 440-річчя з дня його народження).
Якщо ж скласти хронологічну таблицю основних подій його біографії, пов’язаних з віком Сагайдачного, виникає багато протиріч і відкривається велике поле для подальших досліджень.
Версія року народження:
Б.Сушінського1550р. Офіційна 1570р. О. Анапович1577\78р. П.Саса1582р.
Поч. освіта в Самборі 1589-92рр. Вік (39-40)років Вік (30-32)роки Вік (12-15)років Вік (7-10) років.
Вища Острозька школа1592-98рр. Вік (42-48)років Вік (32-38)років Вік (15-21)років Вік (10-16)років
Смерть 1622р. Вік 72роки Вік (52роки) Вік 45років Вік 40років.
Якщо ж поглянути на портрети з зображеннями Сагайдачного, то в основному він має вигляд далеко за 50 літ від роду, лиш на одному з портретів він зображений (40-45) літнім. Отже, виходячі з цього, можна припустити, що для молодих років більш підходить версія О.Анапович, а на момент смерті більш вірогідна версія Б.Сушінського.
Після закінчення у 1598р. Острозької академії (єдиного на той час вищого учбового закладу Східної Європи , православного богослов’я) Петро Конашевич(Сагайдачний) працював у Львові потім у Києві вчителем, помічником судді. Невідомо, з яких причин він полишає цивільну кар’єру і подався на Січ. Одні історики причини такої зміни називають сімейні неурядиці, інші приходять до висновку, що це був свідомий вибір високоерудованої патріотичної особистості, котра вирішила присвятити своє життя служінню народу.
Перше засвідчення Конашевича у козацькому війську відбулося під час молдавської та лівонської воєн 1600-1601рр.під керівництвом Самійла Кішки. Війна видалася затяжною і безперспективною для запорожців, забезпечення амуніцією, боєприпасами, харчами з боку Речі було вкрай незадовільним. У1602р. запорозькі повернулися на січ, по дорозі вони помстилися полоцькій та вітебській шляхті за участь їх у придушенні повстання Северина Наливайка.
Період 1603-1614рр. не мають достовірних джерел, про участь Конашевича у військових походах запорожців. В цей період запорожцями здійснюється ряд вдалих морських походів на татарські та османські міста. Більшість з цих походів сучасні історики приписують Сагайдачному:
1606р.морський похід на Варну, знищено всі берегові укріплення та військові кораблі, захоплнно10 турецьких галер з вантажем, звільнено кілька тисяч полонених;
1608р.похід на Крим, зруйновано і спалено Перекоп та Очаків;
1609р.Похід у гирло Дунаю, пограбовано та зруйновано Кілію,Білгород, Ізмаїл;
1612р.похід 60 чайок на укріплення Гьозлів, Бабадаг, Варну, Месембрій;
1613р. два походи на Туреччину, в гирлі Дніпра розбили Турецьку флотилію та захопили шість галер;
1614р.похід у 40 чайок, захопили Трапезунд,обложили Синоп вибили гарнізон, знищили весь флот галер та галеонів;
1615р. похід 80 чайок до Константинополя, спалено гавані Мізевні та Архіоко разом з флотом. Послана навздогін турецька флотилія була розбита біля острова Зміїного та під Очаковом, взято в полон турецького адмірала Алі-пашу.
1615р. Сагайдачний має чин полковника та підпорядкований йому загін козаків у 3000чол., відмовляється допомагати польським жовнірам у протиборстві з татарами. Як випливає з листа Лукаша Сапеги, Сагайдачний мав намір за допомогою татар витіснити з України жовнірів, котрих ненавиділи козаки. Це свідчить про далекоглядність майбутнього гетьмана та дипломата. Вчорашні противники можуть бути сьогоднішніми союзниками. Правильність вибору такої орієнтації підтвердив подальший хід історії. Татари з часом стали надійними союзниками запорожців у боротьбі їх за незалежність від польської корони.
1616р.весна, похід козаків на Варну та Месембрію, турецький флот розбито в гирлі Дунаю;
1616р.літо, Сагайдачного обрано гетьманом замість Василя Стрілковського.
1616р.липень.морський похід Сагайдачного( 120-150 чайок) на Кафу, під час якого у Дніпро-Бузькому лимані було розгромлено половину турецької ескадри. Під час ніочної атаки Кафа була захоплена та пограбована, було звільнено велику кількість невільників. Кримський хан Джанібек- Гірей з Бахчисараю втік до фортеці Чуфут-Кале. Запорожці розбили військо послане супроти них ханом , спалили кілька поселень і повернулися на Січ.
1616р.осінь, Сагайдачний Організував новий похід на Туреччину, спалив турецький флот (26галер), захопив та пограбував Трапезунд, розбив на рейді Синопа три великі і декілька малих турецьких кораблів адмірала Ціколі-паші. Далі козаки атакували та захопили Стамбул, знищили від 5до 6тисяч турків, спалили половину міста. Послану навздогін турецьку ескадру адмірала Ібрагім-паші розгромили вже біля Січі па Кінських Водах. Про стан речей на той час , свідчить запис італійського мандрівника П'єро делла Валле 1618р.: «Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б не сплюндрували козаки. В усякому разі, вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо додадуть більше енергії, будуть повністю його контролювати.»
1616р.кінець року, польська влада прийняла рішення, створити урядову комісію для переговорів з запорожцями про заборону їм морських походів на Османську імперію..
1617р.січень, перший невдалий похід на Москву під час польсько- московської війни королевича Владислава за московський трон. З історичних джерел невідомо чи очолював цей похід особисто Сагайдачний, чи хтось з його полковників. Козаки заволоділи Осколом та спробували захопити Воронеж, але були витісненими царськими військами з території Московщини.
1617р.початок року, козаки невдоволені походом на Москву та створенням урядової комісії що забороняла провадити морські походи позбавили Сагайдачного Гетьманської булави, обравши на його місце Дмитра Барабаша. Новий гетьман здійснив похід на турок (150 чайок).
1617р.серпень, турецький флот, у відповідь, досяг Запорожської Січі, зруйнував її, оскільки там була мало чисельна залога. Сухопутні війська під проводом Іскандера –паші рушили на територію Речі. Під час зустрічі з польськими військами гетьмана Жолкєвського на березі Дністра, була укладена мирна угода , одним з пунктом котрої було зобов’язання Речі забезпечити заборону запорожцям виходити з Дніпра у Чорне море.
1617р.28 жовтня, розпочалися переговори запорожців з польськими комісарами. Польська сторона погоджувалася сплачувати щорічно 10000 злотих та 7000сувоїв сукна і вимагала скоротити чисельність війська і призначення гетьманом владою короля. Це викликало бунт серед козаків, котрі позбавили Барабаша булави і вдруге обрали Сагайдачного. Незважаючи на те , що Сагайдачний прийняв умови короля, польський сейм не затвердив цю угоду.
1617-1618рр. Сагайдачний без відома Речі заключає союзний договір з грузинським князем Мегрелія про захист торгівельних суден.
1617р.весна, Сагайдачний відправляє посольство до перського шаха, щоб заручитися підтримкою у війні з османами. Переговори були невдалими.
1617р.квітень, посли Війська Запорозького у Варшаві підписують угоду з Олівером де Марконом (орден Ліги християнської міліції) про організацію Хрестового походу проти Османської імперії. Запорожці зобов’язувалися виставити разом зі своїми союзниками 60тис. військо.
1618р.березень, на прохання польського уряду, дванадцять запорозьких сотників зустрілося з королевичем Владиславом, з приводу надання йому військової допомоги у розмірі 20тис.війська.Сагайдачний висунув умови козаків до Речі:
- розширення козацької території у Речі Посполитій;
- свобода православної віри в Україні;
- збільшення реєстрового козацького війська;
- визнання Річчю адміністративної та судової автономії України.
1618р.червень.Сагайдачний отримав офіційно від польського короля клейноди. 20тис. Запорозьке Військо очолюване Сагайдачним вирушило на Москву. Сагайдачний ігнорував план походу запропонований польською стороною, розробив свій план і застосував свою стратегію оволодіння московськими містами. Під час цього походу козаки захопили та пограбували майже 20міст,( Лівна, Єлєць,Лебєдян, Скопин, Данков, Ряжськ, Перереяславль –Рязанськ, Песочня, Сапожек, Шацьк, Касимов,Казар, Романов, Коломна,Калуга , Серпухов). Таким маневром Сагайдачний позбавляв московського царя отримувати допомогу з навколишніх міст.
Сумісна з військом королевича Вадислава облога Москви видалася затяжною, генеральний план штурму захлинувся. Незважаючи на затяжну облогу козацькі загони продовжували розоряти територію Московщини (Калуга, Дорогобуш, Шацьк) що робило московських воєвод схильними до перемир’я. Московський цар запросив миру і як би не бажав Владислав отримати царську корону, але війна закінчилася Деулінським перемир’ям. За цією угодою до Польщі відійшли Смоленська, Чернігівська та Новгород-Сіверська землі, всього 29міст, польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон. Польська сторона, як завжди не виконала попередні домовленості з козаками, що до розширення їх прав і вольностей.
1619р.травень, невдоволені козаки відмовою Сагайдачного від морських походів позбавляють його вдруге булави і обирають вдруге Барабаша.
1619р. липень, Сагайдачний втретє відновлює своє гетьманство, проводить в Києві козачу раду старшин, котра приймає компромісну політику з польською владою і погоджується в інтересах «старовинних козаків» очистити Військо Запорізьке від покозачених селян та міщан ( щось на зразок польської люстрації шляхти).
1619р.жовтень , підписання Роставицької угоди з польським урядом, в котрій Сагайдачному вдалося нівелювати програму польського уряду на приборкання козацтва, хоч в ній і були виписані деякі обмеження що містили загрозу , насамперед «новому» козацтву.
1619р.листопад, Сагайдачний організовує похід на Перекоп, відбувається бій з татарським військом хана Джанібек-Гірея. Запорожці звільняють чимало бранців-християн.
1619р.кінець року, Сагайдачний приймає активну участь в житті православного Київського братства, в якому обговорюється ідея відновленні православної єпархії.
1620р.січень , Сагайдачний відправляє до Москви посольство на чолі з Петром Одинцем з пропозицією до царя відновити «по старому» службу запорожців московському царю. Московська влада послів прийняла, але дипломатично відмовила, небажаючі псувати відносини з татарами. Другою місією посольства були переговори з Патріархом Феофаном, котрий знаходився на той час в Москві, що до можливості висвячення єпископату українсько-білоруської православної церкви.
1620р.березень, Сагайдачний відбиває напад татар, розбиває біля р.Ташлик татарське військо і звільняє з полону сотні бранців.
1620р.25березня, Сагайдачний у Києві урочисто зустрічає Єрусалимського патріарха. Від імені всього Війська Запорізького просить у патріарха відпущення гріхів за пролиття християнської крові під час московського походу.
1620р.квітень, Сагайдачний разом з військом вступає до Київського (Богоявленського ) братства.
1620р.червень, Сагайдачний організовує сухопутний похід на Перекоп. Похід був дуже вдалим і це розбудило в запорожців дух наживи і вони прагнули йти на море. Сагайдачний відмовився, посилаючись на домовленість з поляками. Але з ініціативи нереєстрових козаків (котрі не отримували платні від польського уряду) та Якова Бородавки, запорожці втретє позбавили Сагайдачного гетьманства, обравши замість нього Бородавку.
1620р.26липня. новообраний гетьман виводить в море 100 чайок в Чорне море і грабує Варну.
1620р.жовтень, за безпосередньої участі Сагайдачного, патріарх Феофан III разом з митрополитом Софійським та Єпископом Страгонським висвятив ігумена Іова Борецького на митрополита Київського та Галицького, та разом ще шістьох ієрархів у сан єпископів.
1620р. листопад, Сагайдачний разом з новоосвіяченим єпископом Йосипом Курцевичем виступив у польському сеймі, де поставив питання про королівське визнання проведених патріархом Феофаном хіронтій. Польський сейм не підтримав пропозиції Сагайдачного.
1620р.вересень-жовтень, поразка військ Речі під проводом коронних гетьманів Жолкевського та Конецпольського разом з князем Корецким і молдавським князем Граціані у битві з турецько-татарським військом під Цецорою. Наслідки битви для Речі були жахливі. Гетьмани Жолкевський та Калиновський з сином загинули. Князь Корецький з синами Жоклевського взяті в полон. Капітан німецької кавалерії Денгофф разом з15 офіцерами вбитий. Марцін Казановський, Миколай та Станіслав Потоцькі потранили в полон. Михайло Хмельницький (батько Богдана) був убитий а Богдан потрапив у полон. Татарська армія пішла на Львівщину та Покуття, руйнуючи все на своєму шляху, взяла в полон до 100 тисяч русинів (українців).
1621р.лютий, на Січ прибув королівський посланник Обалковський з корогвою та 40000 злотих.
1621р.червень, в урочищі Суха Балка відбулася загальна рада реєстрового та нереєстрового козацтва за участю православного духовенства та польських посланців. Рада обрала гетьманом Якова Бородавку і прийняла пропозицію польського сейму взяти участь у війні з Османською імперією. Одночасно вирішили відправити до Варшави посольство на чолі з Сагайдачним, який мав високий авторитет у Польщі. Зголоситися на таку місію Сагайдачного вмовив ново освячений Митрополит Борецький під проводом захисту християнського миру від мусульманської навали. Під таким же гаслом у Варшаві католицьке духовенство вмовляло православного Сагайдачного виступити на захист християнства. В результаті переговорів Сагайдачному вдалося домогтися від польського уряду задоволення вимог козаків:
- скасування посади польського старшого над козаками;
- визнання влади обраного гетьмана на усією територією України;
- скасування постанови сейму що до обмеження козацьких прав і вольностей;
- свободу вибору віросповідання.
1621р.25 серпня, козацька рада під Могилевом позбавила Бородавку гетьманства і на цю посаду обрала уже в четвертий раз Сагайдачного. Бородавка був звинувачений у тактичних прорахунках, що призвело до загибелі кількох загонів. Він був ув’язнений , а потім страчений.(Вже перед смертю Сагайдачний з жалем визнавав що даремно допустив страту Бородавки, оскільки він не був ворогом чи зрадником, а був хоробрим воїном і отаманом).
1621р.1 вересня, початок Хотинської війни з татаро-турецьким військом вирішальними у цій війні стали талант і сміливість Сагайдачного як полководці помножені на відчайдушну хоробрість і вишкіл козацького війська. Нестандартні нічні вилазки та рейди козаків у тил ворога завдавали не тільки значних втрат в живій силі, але й підривали моральний дух турецьких військ. І навпаки, підіймало бойовий дух ту союзному з козаками війську, особливо у скрутну годину коли помер від ран польсько-литовський головнокомандувач Ян Ходкевич.
1621р.29 вересня, між польсько-козацьким та турецько-татарським командуваннями почалися переговори про примирення.
1621р.9 жовтня підписана мирна угода і турецько-татарські війська покинули свої позиції. За угодою було встановлені кордони між Річчю та Туреччиною,туркам і татарам заборонялося здійснювати набіги на польські та українські землі, а козакам заборонялося здійснювати походи на Крим та Туреччину.
1622р.січень, Сагайдачний відмовив королівським комісарам без скликання загальної козацької ради розглядати вимоги про скорочення реєстрового козацтва до 3-х тисяч.
1622р.кінець зими, Сагайдачний відправляє до Варшави козацьке посольство з вимогою дотримуватися даних раніше обіцянок, але це не дало особливих результатів.
1622р.10 квітня, Петро Сагайдачний помирає в наслідок поранення отруєною татарською стрілою під час Хотинської битви.
Виходячи з вищезгаданого, можна з впевненістю стверджувати , що гетьман Конашевич-Сагайдачний був одним небагатьох (якщо не єдиний) українських гетьманів котрий свій талант видатного полководця стратега, як сухопутного так і морського бою, поклав не на вівтар служіння імперії, а на вівтар становлення вільної нації знедоленого народу Ураїни, котрий століттями потрепав під гнітом різних поневолювачів. Крім таланту полководця, він ще мав неабиякий хист дипломата, він міг прогнозувати політичні ситуації і завжди вибирав правильний вибір у всіх походах, баталіях і переговорах. Будучі тричі позбавлений гетьманської булави, під час приборкання занадто розбурханих вольностей козацтва, він не разу не просився відновити його на посаді, а тим більш не затівав якихось інтриг для повернення булави. Він чітко розумів правоту своєї стратегії і знав, що прийде час, зміниться ситуація, і ті ж самі козаки віддадуть йому булаву. Не даремно ж у народі говорять, що до булави потрібно ще й голову. Після руйнівних походів по московщині в 1618р, Сагайдачний вже в 1620р.відправляє до Москви посольство з пропозицією «служити по старому», тобто він у вчорашньому противнику вбачав майбутнього союзника. Після чергового позбавлення його гетьманства, Сагайдачний повністю віддається діяльності по відродженню на території України православної єпархії, приймає участь у створенні Київського братства, приймає в Києві Єрусалимського патріарха та забезпечує йому безпекуі надає всіляку підтримку в освяченні Митрополита Київського Борецького та єпископів.
Вершиною військової майстерності Сагайдачного була його вирішальна роль у Хотинський битві. Тільки нерішучість литовського князя Яна Ходкевича і ненадання ним підтримки Війську Запорозькому врятувало від розгрому турецько-татарського війська, котре переважало своєю чисельністю(380тис.) в декілька раз польсько-козацьке (83тис.).Така нерішучість литовського князя призвела до затягнення конфлікту і втрати ініціативи, битва набула позиційного характеру і закінчилася підписанням мирної угоди.
Якщо можна коротко сказати про його епоху то:
- налагодив контроль на торгівельних шляхах у Чорному морі, витіснивши звідтіль турецький флот, і тримав його залишки у постійній небезпеці нового нападу;
- покарав, але не знищив Москву, натомість зруйнувавши півцарства;
- врятував Річ Посполиту та зупинив навалу Османської імперії на Європейські землі, розвіявши міф про непереможність османського війська;
- відновив київську єпархію православної церкви, потіснивши монополію польського католицтва;
- започаткував нову стратегію ведіння сухопутних та морських битвах.
Свою історичну місію Конашевич- Сагайдачний виконав у повному обсязі, будучі у славі і честі. Недаремно у відозві патріарх Феофан в 1627р. про заслуги Сагайдачного у відновленні православної єпархії та захисті Київської Церкви, писав:
«Справа була б неможливою без підтримки пана й гетьмана Петра Сагайдачного, дії якого в даній справі справедливо можна назвати подвигом рівним апостольському. Ця людина є щирий сповідник Православної віри, за яку віддав своє життя й після заспокоєння свого шанується на Русі як благовірний».
Жаль, що наступники Сагайдачного на посадах гетьмана в більшості своїй переймалися більш особистими інтересами, ніж інтересами української держави. Нашим би нинішнім «гетьманченкам» взяти б і засвоїти хоча б частину науки Сагайдачного як перемагати переважаючих ворогів, не втрачаючи при цьому честі і гідності.
