Історія без масок та іконостасів
Загальні історичні підґрунтя та умови побудови суверенної держави Україна.
Основне питання, на яке повинен дати відповідь державотворець перед тим, як щось почати творити, чи продовжувати розпочате попередниками, полягає в тому, щоб визначити основу , підґрунтя, на якому закладені підмурки держави. Одним з методів дослідження таких основ є історичний аналіз всього, що відбувалося на теренах майбутньої держави. Всякі викривлення історичного сенсу призведуть в майбутньому до руйнації будівлі(як надбудови, так і базису).
Основне питання, на яке дана публікація пробує дати відповідь полягає в наступному: чому всі державотворчі процеси , що відбувалися на теренах нинішньої України супроводжувалися трагічними наслідками і втратами, а результати були невдалими та руйнівними?
Причинами тому були не тільки геополітичні процеси того часу, хоча на сьогодні ця наука спритно використовується для пояснення та оправдання тих негараздів, котрі виникають в процесі світового перерозподілу .
Виходячи з цього, автор, як і мільйони його співвітчизників, шукає відповідь, чому після вбивства християнського царя Аскольда варягами Рюріками, його царство було розділене на удільні князівства, а на землях полян, древлян, сіверців , уличів та ін.,впроваджувалася форма правління германського типу? Чому потрібно було провадити повторне хрещення, зруйнувавши перед цим вже існуючі християнські церкви? Чому, збудована таким чином Київська Русь досягла свого розвитку й розпалася, а її германський прообраз з часом міцнів і зберігся й досі? Чому Козацька держава Хмельницького була приречена на занепад? Чому державотворчі потуги часів УНР зазнали краху? Чому визвольні змагання часів ОУН і УПА були приречені на поразку? Чому нинішні, пострадянські потуги побудови суверенної держави не мають успіху?
Відповіді на поставлені запитання викличуть у так званих академічних історичних хіромантів істерію, тому , що вони не вкладаються у їх ідеологічне прокрутство.
Отже, перша відповідь на всі поставлені питання полягає в тому, що всі потуги державотворення відбувалися й відбуваються не на основі вивчення істинного історичного минулого, а в угоду існуючого чи прийдешнього правлячого клану. Обслуговують такі потуги історичні хіроманти, котрі переписують історію, підтасовують факти на замовлення правлячого режиму.
Хто ж і для чого взагалі пише історію?
Академічну історію країни пишуть і видають державні наукові інституції, котрим держава виділяє на це кошти, не тільки бумагу й чорнило, а й посади, наукові звання та ін..Отже формується державницьке, провладне замовлення на історичний сценарій, котрий повинен підтвердити вигідний для правлячого режиму спектакль, а невигідні факти спростувати. Викривлена таким чином історія не може бути твердим підґрунтям для побудови держави, а виконує лиш роль ширми. Все, що буде побудовано на такому «історичному» матеріал розсиплеться, як піщаний палац.
Незалежну від держави історіографію, тієї чи іншої країни, досліджують і пишуть в сусідніх країнах. Сусіди хочуть знати й прогнозувати політичне майбутнє суміжної країни при проходженні нею різних фаз у суспільному розвитку чи занепаду. Тому й історичний матеріал у їх архівах більш об’єктивний ніж у вітчизняних. При цьому, потрібно посилатись на історичний матеріал накопичений у всіх суміжних державах, котрі мали і мають військові, політичні та економічні відносини з об’єктом досліджень. Звичайно, що в тих джерелах можуть домінувати інтереси різних міжнародних військово-політичних союзів на окремі території, але ж основні історичні факти будуть збережені.
Третім незалежним джерелом є записи міжнародних мандрівників та торгівельних караванів того часу. Такі походи завжди супроводжувалися статистами, котрі засвідчували всі події в просторі і часі в своїх щоденниках, їх записи не мали політичної ангажованості а містили лиш пізнавальну інформацію.
Четвертим історичним джерелом являється народний епос, це думи, перекази, пісні. Звичайно, в таких творах не може бути відтворено в повному обсязі історичні події , але їхня суть буде збережена навіки. Недаремно ж в 30-х роках 20-го ст.в Україні було розстріляно майже все кобзарство, котре на той час було єдиним живим історичним архівом. В кобзарських думах був закладений історичний код, за допомогою якого можна було відтворити історичну дійсність, володіючи наукою розпізнання фактів та домислів.
Прийнявши вище наведене , можна спробувати віднайти відповіді на поставлені спочатку запитання. При цьому слід усвідомити, що історія розвивається по колу, і всі історичні події повторюються. Якщо історична версія має тверде підґрунтя, а не видумане, то вона обов’язково відтвориться в тому чи іншому історичному вимірі за часом та формою. Якщо ж історична теза є є хибною, видуманою,то вона ніколи не матиме відтворення, чи підтвердження в реальних подіях. На такому, видуманому, підґрунті не можна збудувати міцну політичну надбудову (державу). Така ідея обов’язково потерпить крах, а її наслідки будуть трагічними, на місці такої будівлі залишиться руїна, а її творців чекає історичне забуття і народне прокляття.
Якщо ж поглянути з точки зору сьогоднішнього стану України в історичне минуле,
то, як не дивно, ми не знайдемо в офіційних джерелах аналогії, за якими можна розпізнати подальший розвиток. Але це не значить, що історичної аналогії зовсім не було. Воно обов’язково знаходить своє підтвердження в інших джерелах. Із тих же джерел можна прогнозувати подальший розвиток подій.
Наприклад, якщо попередні історичні вищі державні діячі ( князі, гетьмани, президенти) були дійсно державниками (вони для держави, а не держава для них) то їх державотворчі потуги повинні були мати історичні наслідки, а сам процес мав повторення в майбутніх історичних циклах. І навпаки, якщо верховні державники були кривавими тиранами, зрадниками та запроданцями, то і їх історичний період обов’язково повториться на новому витку. Це історична аксіома , що не потребує доведення.
Отже перше, що потрібно зробити на даному етапі, це вивчити незаангажовану історію у всьому спектрі її подій, а не в чорно-білому, як це відбувається по сьогоднішній день. Потрібно віднайти аналоги тих процесів , що відбуваються сьогодні і проаналізувати їх без політичної упередженості. При цьому треба усвідомити, що Україна географічно знаходиться між Заходом (Європа) та Сходом (Азія), що безпосередньо впливає на характер державотворення. Основна різниця в цих процесах полягає в тому, що на Заході влада виникла і формується із власника, а на Сході,- власність формується із влади. Популярно можна пояснити так. На Заході потрібно спочатку стати успішним власником, щоб потім потрапити до влади, а на Сході потрібно прийти силою до влади, а потім стати власником. Тому й пріоритети державної політики різні. Іншим чинником, котрий впливає на державотворення це релігія, вірніше християнство як одне з наймасовіших віро сповідувань на теренах нашої держави. Особливість цього фактору полягає в тому, що християнство в одній державі поділене майже наполовину і лінія його розподілу співпадає з лінією розподілу Схід- Захід і Дніпро являється історично-географічним Рубіконом такого розподілу.