Історія без масок та іконостасів

21.02.2016 22:02

  Загальні історичні підґрунтя та умови побудови суверенної держави Україна.

 

 Основне питання, на яке повинен дати відповідь державотворець перед тим, як щось почати творити, чи продовжувати розпочате попередниками,  полягає в тому, щоб визначити основу , підґрунтя, на якому закладені підмурки держави. Одним з методів дослідження таких основ  є історичний аналіз всього, що відбувалося на теренах майбутньої держави. Всякі викривлення історичного сенсу призведуть в майбутньому до руйнації будівлі(як  надбудови, так і базису).

Основне питання, на яке дана публікація пробує  дати відповідь полягає в наступному: чому всі державотворчі процеси , що відбувалися на теренах нинішньої України супроводжувалися трагічними наслідками і втратами, а результати були невдалими та руйнівними?

Причинами тому були не тільки геополітичні процеси того часу, хоча на сьогодні ця наука спритно використовується для пояснення та оправдання тих негараздів,  котрі виникають в процесі світового перерозподілу .

Виходячи з цього,  автор, як і мільйони його співвітчизників, шукає відповідь, чому  після вбивства християнського царя Аскольда варягами Рюріками, його царство було розділене на удільні князівства, а на землях полян, древлян, сіверців , уличів та ін.,впроваджувалася форма правління германського типу? Чому потрібно було провадити повторне хрещення, зруйнувавши перед цим вже існуючі християнські церкви? Чому, збудована таким чином Київська Русь досягла свого розвитку й розпалася, а її германський прообраз з часом міцнів і зберігся й досі? Чому Козацька держава Хмельницького була приречена на занепад? Чому державотворчі потуги часів УНР зазнали краху? Чому визвольні змагання часів ОУН і УПА були приречені на поразку? Чому нинішні, пострадянські  потуги побудови суверенної держави не мають успіху?

Відповіді на поставлені запитання викличуть у так званих академічних історичних хіромантів істерію, тому , що вони не вкладаються у їх ідеологічне прокрутство.

Отже, перша відповідь на всі поставлені питання полягає в тому, що всі потуги державотворення відбувалися й відбуваються не на основі вивчення істинного історичного минулого, а в угоду існуючого чи прийдешнього правлячого клану. Обслуговують такі потуги історичні хіроманти, котрі переписують історію, підтасовують факти на замовлення  правлячого режиму.

                         Хто ж і для чого взагалі пише історію?

 Академічну історію країни пишуть і видають державні наукові інституції, котрим держава виділяє на це кошти, не тільки бумагу й чорнило, а й посади, наукові звання та ін..Отже формується державницьке, провладне замовлення на історичний сценарій,  котрий повинен підтвердити вигідний для правлячого режиму спектакль, а невигідні факти спростувати. Викривлена таким чином історія не може бути твердим підґрунтям для побудови держави, а виконує лиш роль ширми. Все, що буде побудовано на такому «історичному»  матеріал розсиплеться, як  піщаний палац.

Незалежну від держави історіографію, тієї чи іншої країни, досліджують і пишуть в сусідніх країнах. Сусіди хочуть знати й прогнозувати політичне  майбутнє суміжної країни  при проходженні нею різних фаз у суспільному розвитку чи занепаду. Тому й історичний матеріал у їх архівах більш об’єктивний ніж у  вітчизняних. При цьому, потрібно посилатись  на історичний матеріал накопичений у всіх суміжних державах, котрі мали і мають військові, політичні та економічні відносини з об’єктом досліджень. Звичайно, що в тих джерелах можуть домінувати інтереси різних міжнародних військово-політичних союзів на окремі території, але ж основні історичні факти будуть збережені.

Третім незалежним джерелом є записи міжнародних мандрівників та торгівельних караванів того часу. Такі походи завжди супроводжувалися статистами, котрі засвідчували всі події в просторі і часі в своїх щоденниках, їх записи не мали політичної  ангажованості а містили лиш пізнавальну інформацію.

Четвертим історичним джерелом являється народний епос, це думи, перекази, пісні. Звичайно, в таких творах не може  бути відтворено в повному обсязі історичні події , але їхня суть буде збережена навіки. Недаремно ж в 30-х роках 20-го ст.в Україні було розстріляно майже все кобзарство, котре на той час було єдиним живим історичним архівом. В кобзарських думах був закладений історичний код, за допомогою якого  можна було відтворити історичну дійсність, володіючи наукою розпізнання фактів та домислів.

Прийнявши вище наведене , можна спробувати віднайти відповіді на поставлені спочатку запитання. При цьому слід усвідомити, що історія розвивається по колу, і всі історичні події повторюються. Якщо історична версія має тверде підґрунтя, а не видумане, то вона обов’язково відтвориться в тому чи іншому історичному вимірі за часом та формою. Якщо ж історична теза є є хибною, видуманою,то  вона ніколи не матиме  відтворення, чи підтвердження в реальних подіях. На такому, видуманому, підґрунті не можна збудувати міцну політичну надбудову (державу). Така ідея обов’язково потерпить крах, а її наслідки будуть трагічними,  на місці такої будівлі залишиться руїна, а її творців чекає історичне забуття і народне прокляття.

Якщо ж поглянути з точки зору  сьогоднішнього стану України в історичне минуле,

то, як не дивно, ми не знайдемо в офіційних джерелах аналогії, за якими можна розпізнати подальший  розвиток. Але це не значить, що історичної аналогії зовсім не було. Воно обов’язково знаходить своє підтвердження в інших джерелах. Із тих же джерел можна прогнозувати подальший розвиток подій.

Наприклад, якщо  попередні історичні вищі  державні діячі ( князі, гетьмани, президенти) були дійсно державниками (вони для держави, а не держава для них) то їх державотворчі  потуги повинні були мати історичні наслідки, а сам процес мав повторення в майбутніх історичних циклах. І навпаки, якщо верховні державники були кривавими тиранами, зрадниками та запроданцями, то і  їх історичний період обов’язково повториться на новому витку. Це історична аксіома , що не потребує доведення.

Отже  перше, що потрібно зробити на даному етапі, це вивчити незаангажовану історію у всьому спектрі її подій, а не в чорно-білому, як це відбувається по сьогоднішній день. Потрібно віднайти аналоги тих процесів , що відбуваються сьогодні і проаналізувати їх без політичної упередженості. При цьому треба усвідомити, що Україна географічно знаходиться між Заходом (Європа) та Сходом (Азія), що безпосередньо впливає на характер державотворення. Основна різниця в цих процесах полягає в тому, що на Заході влада виникла і формується із власника, а на Сході,-  власність формується із влади. Популярно можна пояснити так. На Заході потрібно спочатку стати успішним власником,  щоб  потім потрапити до влади, а на Сході потрібно прийти силою до влади, а потім стати власником. Тому й пріоритети державної політики різні. Іншим чинником, котрий впливає на державотворення це релігія, вірніше християнство як одне з наймасовіших  віро сповідувань на теренах нашої держави. Особливість цього фактору полягає в тому, що християнство в одній державі поділене майже наполовину і лінія його  розподілу співпадає з лінією розподілу Схід- Захід і Дніпро являється історично-географічним  Рубіконом такого розподілу.