Історія "Торгзіну"
10.02.2016 00:21
Молотов-Жемчужная
Ганебні сторінки з історії колишньої держави.
з деологією бізнесу.
«Торгзін» створений за постановою голови Совнаркому Вячеслава Молотова 5 липня 1931.
Перед тим 3 листопада 1929 ліквідовано автономію українських трестів, які були поглинуті «всесоюзними», а 11 січня 1930 скасовано самостійність кредитової кооперації УССР, також піпорядкувавши їх Москві.[5]. Філіями «Торгзіну» в Одесі, Києві, Харкові керував уповноважений московської контори в Україні.[4]
Позбавивши УССР можливості маневру перед початком Голодомору, у структуру господарського життя було впроваджено найбільшу спекулятивну установу, яку контролювали комуністи — «Торгзін».
Спочатку «торгзіни» повністю спрямовувались на торгівлю з іноземцями — завданням системи «торгзіну» було вилучення валюти шляхом надання послуг іноземним представництвам, туристам, спеціалістам, які будували «промислові гіганти перших сталінських п'ятирічок».[6] Але згодом система була переорієнтована на прийом золотовалютних та ювелірних цінностей від радянських громадян. Починаючи з січня 1932, крім іноземців (туристів, інженерів, технологів, кваліфікованих робітників,моряків), система вже обслуговувала переважно «радграждан».[6] Спеціальні магазини «Торгзін» для іноземців за зовнішнім виглядом, культурі обслуговування і асортиментом відрізнялися від «простих» торгзінів. В Україні 1932 рік — початокголодомору 1930-х років. Таким чином, попри задекларовану мету «торгівлі з іноземцями» пріоритетом стає вилучення за безцінь у громадян СРСР золотовалютних та ювелірних цінностей, пропонуючи дефіцитні або критично необхідні товари за спекулятивними цінами. Уряд позбавивши перед цим селян хліба та будь-яких засобів до існування, змусив їх купувати цей же насильно вилучений у них хліб за так зване побутове золото (кільця, сережки, інші прикраси, натільні хрестики тощо) і таким чином «вишукати» внутрішні резерви надходження валюти.[6] Система «торгзіну» скуповувало у населення золото за ціною набагато нижчою, ніж воно коштувало на світових біржах.[6] Вироби приймались як брухт.[2]
Автором ідеї обміну товарів на побутове золото є Єфрем Володимирович Курлянд,[2][7] який проживав на початку 1930-х рр. на Малій Дмитрівці. В «Торгзін» на роботу він прийшов у вересні 1930 року. Свою пропозицію Курлянд зробив, будучи директором столичного універмагу № 1. У фонді «Торгзін» зберігчя його лист в «Наркомвнєшторг», написаний в жовтні 1932 року, — час бурхливого розвитку «Торгзіну». До часу написання листа Курлянд виріс до комерційного директора Московської обласної торгзіновської контори. За словами Курлянда, він зробив свою «кардинальну пропозицію» ще в березні 1931 року і півроку), випробовуючи «нескінченні поневіряння», він домагався його здійснення.
Акції популяризації діяльності «Торгзіну» проводились як в межах Радянського Союзу, так і за кордоном. Головними формами роботи системи «Торгзін» були: реклама асортименту товарів, послуг та цін у торгівельній мережі, угоди з банками та фірмами, операції з посилками та валютними переказами, стимулювання збільшення потоку переказів до Радянського Союзу поширенням звісток про голод.[8]
Закордонні перекази радянським громадянам надходили в основному з Америки, Канади, Австралії, Німеччини, Франції,Польщі, Палестини, Чехословаччини, Англії, Китаю, Скандинавії.[3] Мали місце і внутрішні перекази.
З «Торгзін» працювали різні іноземні банки, які проводили операції по відправленню грошових переказів. Серед них: в США —«Амальгабанк» в Чикаго та «Амалгалейтед Банк» в Нью-Йорку.[3] Валютний курс був наступним: 1 англійський фунт коштував 6,55 крб. золотом, 1 долар США — 1,94 крб.[9]
Процедура отримання переказів
Ця процедура була наступною: одержувач переказу спочатку одержував товарний ордер (бона), після цього — «заборну книжку» або «товарну книжку».[3] В кожній книжці був контрольний талон одноразового використання. Після одержання переказу треба було написати відповідну розписку.[3]
Київська агенція «Торзіну» повідомляла клієнта спеціальним бланком, на звороті якого була розміщена пропозиція зробити замовлення на висилання йому товарів. З бланком надсилався і прейскурант цін. Якщо вказаний в замовленні товар був відсутній, «Торгзін» залишав за собою право замінити цей товар на аналогічний за якістю.[11] За пересилання та упакування товарів чистою вагою до 8,5 кг «Торгзін» утримував плату — 1 крб. 50 коп. з суми переказу, а за 17 кг вилучав з суми переказу 2 крб. 50 коп.[3]
Кілограм борошна міг коштувати в «Торгзіні» 25 копійок, але не потрібно забувати, що за цими 25 опійками стояло здане золото, яке до того ж приймалося нижче світової ціни на золото, світової ціни на срібло, на діаманти. Якість продуктів було набагато нижче.[2] Крім того, торгзігівські рублі були не прості, а так звані золоті і по відношенню до простого радянського рубля співвідношення було: 1 торгзіновський рубль за 6 рублів 60 копійок радянських рублів.[2] Крім того, в державі це був час карткової системи, (яка існувала офіційно з 1931 по 1935 рік) за якою населення отримувало борошно (200 чи 500 грам) чи пайки. Селяни не отримували карточок, не отримували пайків.[2]
Отримувачі переказів прикріплювались до визначених для їхнього обслуговування магазинів. Відкріплень до інших магазинів навіть в одномі місті не робилося.[3]
Про недостачу товарів в поштовій посилці від Торгзіна адресату, котрому надійшов переказ зза кордону, інструкція від 7 травня 1933 року передбачала надати скаргу, співробітник Торгзіну повинен був отримати акт поштової контори, який підтверджував факт нестачі вкладення за описом. При втраті посилки потрібно було отримати довідку відповідної поштової контори про неотримання чи невидачу посилки. Якщо мало місце навмисне чи помилкове адресування переказу з вини співробітників «Торнгзіну» чи Банку, потрібно було отримати відповідний акт розслідування з встановленням винних осіб. Лише при наявності перелічених документів була можлива видача товарів законному отримувачу переказу.[12]
Зловживання працівників і еліт
Часті зловживання працівників «Торгзіну» мали місце серед касирів агенства на перекази. Коли отримувачі переказу померли,касир міг виписати товарну книжку на власних рідних чи знайомих. Загалом такі дії проходили без покарання.[3]
Інформація одержувачу переказа направлялася «Торгзіном» лише у випадку, коли клієнт закордону надсилав запит з оплаченою відповіддю.[13]
Золото приймали за одною пробою, а до реєстраційних актів записували зовсім іншу, отримуючи таким чином поширений тоді прибуток, тобто різницю між прийнятим від населення та зданим в банк золотом.[6]
«Торгзін» був і годівницею місцевої еліти, радянських керівників та місцевих партійних керівників, верхівки ОДПУ, куди ті заходили, буквально відкриваючи двері ногою, і вимагали надати їм продукти, товари, посилали навіть папірці з описом, скільки їм потрібно цигарок.[2]
Інші перешкоди
Видачам переказів перешкоджали і органи ОДПУ СРСР. Співробітники ОДПУ СРСР в 1933 році примушували громадян шляхом погроз і репресій відмовлятись від грошових переказів.[8]
ОДПУ СРСР незаконно слідкувало за тримачами цінностей. Це підтверджує факт, що оскільки «Торгзін» був дозволений, значить, і було дозволено володіння цінностями. Для того, щоб отримувати валютні перекази зза кордону, співробітниками ОДПУ СРСР проводилисьарешти людей, у яких були родичі закордоном для того, щоб вимагати викуп.[2] Після отримання викупу людей відпускали, а через деякий час знову заарештовували.[2]
Агенти ОДПУ діяли як конспіративно і тихо, так і способом вривання прямо в магазин, арештовували клієнтів прямо в залі або на виході з «Торгзін», обшукували їх,конфісковували товари і люди переставали ходити в «Торгзін».[2] Після цього «Торгзін» бив тривогу через втрату «клієнів».
Громадяни не могли вимагати перекази також і через примусове виселення з постійних місць проживання чи у випадку добровільного виїзду за межі району.[3] Одним із поширених засобів впливу на селян була погроза виключення зколгоспу.[3] Наприклад, в Житомирському відділенні по операціям була зафіксована значна кількість переказів, які не вимагалися до отримання. Здебільшого, це були перекази для німців-колоністів Житомирського і Коростенківських районів.[3]
Навколо «Торгзін» існував величезний чорний ринок.[2] Один торгзінівський рубль коштував на чорному ринку 60-65 радянських рублів.[2]
Кількості неоплачених переказів.
Документально зафіксовано значну кількість переказів без вимоги отримання через смерть отримувача переказу. Київська обласна контора «Торгзіну» не виплатила 234 перекази на суму 2506,26 крб. впродовж 1934 року.[14]
Станом на 25 лютого 1935 року по Київській області було не виплачено 4328,07 крб. із слідуючих причин: відмова клієнта від отримання; не розшук клієнтів (відсутність адреси); по причині неявки клієнтів за переказами «до-вимоги»; виїзд клієнтів в невідомому напрямку; неявка клієнтів за отриманням (найпоширеніша причина).[15]
Іноземна валюта залишалась у розпорядженні державних органів.
Територіальні відмінності
Діяльність цих установ мала також територіальні відмінності. В Україні, де з весни 1932 року уряд СРСР почав масові убивства голодом, «Торгсін» став інтегральним механізмом геноциду української нації: окупаційна комуністична влада пропонувала голодуючим широкий асортимент їжі, але за гіперспекулятивними цінами. Відтак золота обручка чи сережки оцінювалися у «Торгсіні» за ціною 100 грамів хліба чи крупи, а на кінець існування цієї контори 1936 року в українців були тотально вилучені всі золотовалютні цінності.
Динаміка операцій «Торгзіну» під час геноциду українців
В голодний 1933 рік в Україні кількість одиниць системи торгзіну неухильно зростала: у січні діяло 74, у липні — 249, а в серпні — 256 магазинів.[6][4]
На жовтень 1933 в Україні діяло 263 магазина «Торгзіну», кожен з яких мав мережу приймоних пунктів, лавок, відділень. Найбільше — в Київській області (58 магазинів), найменше — в Донецькій (11 магазинів).
Керівник «Торгзіну» Артур Сташевський покладав на агентів «Торгзіну» конкретні завдання: вилучення у голодуючого населення золота, валюти, інших цінностей.
Масштаби «золотої лихоманки» більшовиків відповідали графікам убивств голодом: 1931 через систему «Торгзіну» надійшло 6 млн валютних рублів, 1932 — 50 млн, 1933 г. — 107 млн. З них 75,2% складали коштовні метали — золото, срібло, платина. Так званий «золотий лом» 38%, царські золоті монети — 18%.
В цілому 1932 року Торгсін УРСР «заготував від населення» 21 тону золота (26,8 млн руб.), 18,5 тон срібла (0,3 млн руб.) а вже 1933 — 44,9 тони золота (58 млн руб) та 1420,5 тону срібла (22,9 млн руб.).
Часто-густо села, де бодай одна родина мала значні збереження золота, буквально викуповували своє життя у комуністів:
Голодомор 1932-33 був не тільки найбільшим в історії геноцидом, а й наймасштабнішим і найефективнішим грабунком людей. ...Де жертви самі дістають зі схованок і несуть завойовникам свої родові скарби. Лиш би відстрочити голодну смерть. А, може, й вижити. Зізнаємося, що і авторам статті ця думка явилася не відразу. Просто один з них у телефонній розмові з матір’ю запитав, - а як вона і родина тоді врятувалися. З’ясувалося, - тільки завдяки 7 масивним золотим виробам рідкісної цінності і проби (999), які ще за царату подарував дід – дворянин Кириченко, капітан корабля далекосхідного флоту.
Здавши цю пам’ять про батька (і неабиякий капітал!) у лавку торгзіну, бабуся врятувала родину і багатьох мешканців села Монастирище Ічнянського району Чернігівської області. Решта села вимерло.[16]
Як воно нагадує державну політику сьогоденної приватизації, коли зубожіли громадяни віддають за безцін свої паї новоявленим глитаям олігархам, а державний апарат все це кришує та забезпечує план виконання.
1