Козаччина
Козаччина.
Історія у справжніх обличчях без масок та іконостасів.
Перші згадки про незалежні військові формування, котрі не підкорялися княжій владі, на південно-східних землях Русі були ще в XIII столітті. Це були спільноти військового люду котрий мав досвід військових дій набутий на службі в різних європейських арміях, котрі з різних причин залишили службу. Вони поселялися на вільних землях і займалися таким собі військово-промисловим господарством:
рибальством, мисливством, медозбором, скотарством. Оскільки основна професія таких людей була військова, то вони займалися і охороною від набігів кочівників, та й самі не гребували займатися розбоєм. Такий собі тодішній бізнес «грабуй награбоване». Правда, їх в ті часи називали бродниками, уходниками, берладниками та ін..
Після розпаду Орди утворилося Кримське ханство, основною політикою якого стали набіги на землі сусідніх країн, в першу чергу на землі Русі(України). Починаючи з XY століття, такі набіги стали масовими і обширними:
Перші згадки про незалежні військові формування, котрі не підкорялися княжій владі, на південно-східних землях Русі були ще в XIII столітті. Це були спільноти військового люду котрий мав досвід військових дій набутий на службі в різних європейських арміях, котрі з різних причин залишили службу. Вони поселялися на вільних землях і займалися таким собі військово-промисловим господарством:
рибальством, мисливством, медозбором, скотарством. Оскільки основна професія таких людей була військова, то вони займалися і охороною від набігів кочівників, та й самі не гребували займатися розбоєм. Такий собі тодішній бізнес «грабуй награбоване». Правда, їх в ті часи називали бродниками, уходниками, берладниками та ін..
Після розпаду Орди утворилося Кримське ханство, основною політикою якого стали набіги на землі сусідніх країн, в першу чергу на землі Русі(України). Починаючи з XY століття, такі набіги стали масовими і обширними:
- 1484р.- пограбували та розорили Київ;
-1500р. -грабували Київщину, Волинь, Холмщину;
-1508,1512,1517рр. - грабували Волинь, Львівщину, Поділля;
-1534,1549рр.-грабували Волинь, Київщину,Переясловщину.
Частина цих земель входила до складу Польщі, частина до Литви. З боку урядів цих країн, охороні південних земель приділялося зовсім мало уваги, тому ці землі потерпали від постійних набігів татар. Феодальне панство та шляхта, котрим належали ці землі, управляло ними здаля, тобто не знаходилися безпосередньо на них. В основному керували господарствами управителі, а поляки часто здавали свої землі в оренду євреям.
Вказані причини спонукали місцеве населення до військового самозахисту, як плодів своєї праці, так і самого життя. З часом, створені військові осередки , і самі почали займатися розбоєм, щоб поповнювати свої господарські добутки. Об'єктами таких нападів ставали, в основному, татари,але не гребували вони й торгівельними караванами. У 1492р.пограбували навіть Московського посла, що направлявся до Очакова.
У 1493р. Черкаський князь Богдан Глинський під приводом помсти татарам за напад на Черкаси, здійснив напад на новозбудовану татарами і турками Очаківську фортецю, котру було зруйновано дощенту. Здобич, отримана в цьому нападі, становила 30тис. алтинів і 64 полонених. Про те, що цей напад було здійснено не урядовими військовими Литви, свідчить лист – скарга Кримського хана Менчі-Гір до Литовського князя Олександра, в котрому винуватцями хан називає черкаських козаків.
В 1502-1503рр. згадується похід київських і черкаських козаків човнами по Дніпру аж до Тягинського перевозу, під час якого було погромлено татарський військовий експорт. У подальшому такі походи козаків на човнах почали так турбувати Кримське ханство, що хан розпорядився перегородити Дніпро ланцюгами.
У 1516р. похід хмельникського старости Лянцкорського до Очакова, котрий проводився спільно з польським військовим загоном та з добровольцями прикордонних сіл. Результатом такого походу став розгром війська Білгородської Орди та захоплення здобичи у вигляді овечих отар.
В тих краях набував обертів військово-розбійницький промисел. Про те, що основною ціллю військових набігів ставала здобича, а не помста, свідчать такі факти,- козаки нападали на татарські загони не тоді, коли вони йшли порожняком на Україну, а тоді як поверталися назад із здобичею. Така здобича поверталася влас никам, але за певний викуп, або просто присвоювалася. Відбувався такий собі промисел «грабуй награбоване». І цей промисел втягував у свої кола все більше і більше людей тому, що він забезпечував досить високий рівень життя.
Як же це нагадує сьогоднішню контрабанду у прифронтових зонах на Сході України ,(і не тільки там)! Ось, вам і історичні кола.
Посилення кріпосницького тиску в Речі Посполитій тільки підштовхувало українське населення шукати собі кращого життя на нових землях. Тому вони і вирушали на землі Дикого Поля. Але й там життя було не райським, постійні набіги та військові конфлікти спонукали переселенців освоювати нові простори не стільки плугом, скільки шаблею.
До козацтва приставали різного роду шукачі пригод та великої здобичі, котрі вже походили світами, і це все додавало особливого колориту цій спільноті. До речі, ще й сьогодні не досліджено походження козацького хреста, котрий своєю формою відповідає більше мальтійському ніж православному. На той час, Мальта була центром середньоморських піратів (буканьєрів, флібустьєрів), багато в чому і озброєння козаків нагадувало піратське. У цьому плані існує ще одна не розгадана загадка, це походження першого отамана-гетьмана Сагайдачного. Вітчізняні історикі ідентифікують його походження як Петра Конашевича уродженця с.Кульчиці під Сомбором(Галичина) православного шляхтича герба Побог Перемишльської землі, котрий закінчивши острозьку школу служив у війську Речі Посполитої. Приймав участь в Лівонський війні 1601-1603рр., а потім з невідомих причин з'явився в козацькому середовищі. Залишається загадкою те, де він набув високого вишколу ведення морських боїв, особливо абордажу, як у відкритому морі так і у вузьких гаванях. Його успіхи на морі були такими, що козаки практично контролювали всю навігацію між Босфором і Лиманом, це при тому що Туреччина до того часу була повноправним володарем Середземного та Чорного морів. Відсутність свідчень з письменних джерел про місце знаходження та діяльність Конашевича в період 1603-1615рр. наводить на історичну версію про участь його в морських військових походах на боці іншої держави, в яких він міг набратися досвіду ведення морських баталій. На козацькому фронті Конашевич себе заявляє у 1615р.як активний учасник у ранзі полковника, що мав підпорядкований загін у 3000 чол.. А в 1616р. його обирають гетьманом замість Василя Стрілковського. Одною з причин такого переобрання могла бути обіцянка Конашевича здійснити більш масштабніші та вдаліші морські походи. Одним з перших таких походів Конашевича, вже як гетьмана, був похід на Кафу. Всі попередні морські походи до цього, історики приписують Конашевичу, але письмове підтвердження його командування починаються з походу на Кафу.
Облишимо ж майбутнім дослідникам козаччини освітити «темні роки» в біографії видатного сухопутного та морського полководця, котрого весь навколишній світ сприймав по різному, московіти боялися, посполиті остерігалися протирічностей з ним, татар проймав жах при появі козацьких чайок біля кримського узбережжя, а турецький султан скаженів від люті після чергової вилазки козаків до його володінь.
Важливу роль, у консолідації та організації козаччини в потужну військову силу, відігравали старости прирубіжних міст: Канева,Черкас,Хмельника, Бара, Брацлава. Особливу роль у цьому процесі належала старостам П.Лянцкорському та П.Претвичу, а також черкаським старостам С. Полозовичу і Є.Дашкевичу. Саме Дашкевич організував 1513р. оборону Черкас від татар, а через два роки подав у Литовському Сеймі проект захисту південних кордонів ВЛК від татарських вторгнень. В указаному проекті він зазначав необхідність побудови на одному з малодоступних дніпровських островів фортеції, гарнізон якої складався б з 2000 козаків, котрі мали б на човнах патрулювати Дніпро. Але проект, хоч і мав схвалення в Сеймі, та не був реалізований. Але процес становлення козаччини не був залежним від держави тому й продовжувався. Це набувало вигляду такого конгломерату, до якого входили вихідці з усіх верств населення, в тому числі і з шляхетних. У цій спільноті необхідно було знаходити компроміс між людьми, який міг бути лише на общинних засадах.
Можна зазначити два процеси котрі відбувалися в порубіжних землях:
- значна частина населення прагнула жити і здобувати собі засоби існування незалежно від держави, і не приймаючи існуючі соціально-економічні відносини;
- державна адміністрація прагнула досягти більшого панування над усіма сферами місцевого життя. Це проявлялося в оподаткуванні здобичі козаків-уходників, а також у залученні козаків до оборони держави.
У подальшому розширенні та зміцненні козацтва визначну роль відігравало створення ним стаціонарних баз- січей. В них можна зберігати запаси провіанту, здобичі, зброї. В них можна було відбиватися від переважаючого ворога. Згодом на таких фортецях засновувався постійний гарнізон ( залога). Перші згадки про такі фортеці за Дніпровими порогами датуються 30-ми роками XYI ст. як про залогу на Коші, озброєну гарматами, котра охороняла човни уходників.
-1500р. -грабували Київщину, Волинь, Холмщину;
-1508,1512,1517рр. - грабували Волинь, Львівщину, Поділля;
-1534,1549рр.-грабували Волинь, Київщину,Переясловщину.
Частина цих земель входила до складу Польщі, частина до Литви. З боку урядів цих країн, охороні південних земель приділялося зовсім мало уваги, тому ці землі потерпали від постійних набігів татар. Феодальне панство та шляхта, котрим належали ці землі, управляло ними здаля, тобто не знаходилися безпосередньо на них. В основному керували господарствами управителі, а поляки часто здавали свої землі в оренду євреям.
Вказані причини спонукали місцеве населення до військового самозахисту, як плодів своєї праці, так і самого життя. З часом, створені військові осередки , і самі почали займатися розбоєм, щоб поповнювати свої господарські добутки. Об'єктами таких нападів ставали, в основному, татари,але не гребували вони й торгівельними караванами. У 1492р.пограбували навіть Московського посла, що направлявся до Очакова.
У 1493р. Черкаський князь Богдан Глинський під приводом помсти татарам за напад на Черкаси, здійснив напад на новозбудовану татарами і турками Очаківську фортецю, котру було зруйновано дощенту. Здобич, отримана в цьому нападі, становила 30тис. алтинів і 64 полонених. Про те, що цей напад було здійснено не урядовими військовими Литви, свідчить лист – скарга Кримського хана Менчі-Гір до Литовського князя Олександра, в котрому винуватцями хан називає черкаських козаків.
В 1502-1503рр. згадується похід київських і черкаських козаків човнами по Дніпру аж до Тягинського перевозу, під час якого було погромлено татарський військовий експорт. У подальшому такі походи козаків на човнах почали так турбувати Кримське ханство, що хан розпорядився перегородити Дніпро ланцюгами.
У 1516р. похід хмельникського старости Лянцкорського до Очакова, котрий проводився спільно з польським військовим загоном та з добровольцями прикордонних сіл. Результатом такого походу став розгром війська Білгородської Орди та захоплення здобичи у вигляді овечих отар.
В тих краях набував обертів військово-розбійницький промисел. Про те, що основною ціллю військових набігів ставала здобича, а не помста, свідчать такі факти,- козаки нападали на татарські загони не тоді, коли вони йшли порожняком на Україну, а тоді як поверталися назад із здобичею. Така здобича поверталася влас никам, але за певний викуп, або просто присвоювалася. Відбувався такий собі промисел «грабуй награбоване». І цей промисел втягував у свої кола все більше і більше людей тому, що він забезпечував досить високий рівень життя.
Як же це нагадує сьогоднішню контрабанду у прифронтових зонах на Сході України ,(і не тільки там)! Ось, вам і історичні кола.
Посилення кріпосницького тиску в Речі Посполитій тільки підштовхувало українське населення шукати собі кращого життя на нових землях. Тому вони і вирушали на землі Дикого Поля. Але й там життя було не райським, постійні набіги та військові конфлікти спонукали переселенців освоювати нові простори не стільки плугом, скільки шаблею.
До козацтва приставали різного роду шукачі пригод та великої здобичі, котрі вже походили світами, і це все додавало особливого колориту цій спільноті. До речі, ще й сьогодні не досліджено походження козацького хреста, котрий своєю формою відповідає більше мальтійському ніж православному. На той час, Мальта була центром середньоморських піратів (буканьєрів, флібустьєрів), багато в чому і озброєння козаків нагадувало піратське. У цьому плані існує ще одна не розгадана загадка, це походження першого отамана-гетьмана Сагайдачного. Вітчізняні історикі ідентифікують його походження як Петра Конашевича уродженця с.Кульчиці під Сомбором(Галичина) православного шляхтича герба Побог Перемишльської землі, котрий закінчивши острозьку школу служив у війську Речі Посполитої. Приймав участь в Лівонський війні 1601-1603рр., а потім з невідомих причин з'явився в козацькому середовищі. Залишається загадкою те, де він набув високого вишколу ведення морських боїв, особливо абордажу, як у відкритому морі так і у вузьких гаванях. Його успіхи на морі були такими, що козаки практично контролювали всю навігацію між Босфором і Лиманом, це при тому що Туреччина до того часу була повноправним володарем Середземного та Чорного морів. Відсутність свідчень з письменних джерел про місце знаходження та діяльність Конашевича в період 1603-1615рр. наводить на історичну версію про участь його в морських військових походах на боці іншої держави, в яких він міг набратися досвіду ведення морських баталій. На козацькому фронті Конашевич себе заявляє у 1615р.як активний учасник у ранзі полковника, що мав підпорядкований загін у 3000 чол.. А в 1616р. його обирають гетьманом замість Василя Стрілковського. Одною з причин такого переобрання могла бути обіцянка Конашевича здійснити більш масштабніші та вдаліші морські походи. Одним з перших таких походів Конашевича, вже як гетьмана, був похід на Кафу. Всі попередні морські походи до цього, історики приписують Конашевичу, але письмове підтвердження його командування починаються з походу на Кафу.
Облишимо ж майбутнім дослідникам козаччини освітити «темні роки» в біографії видатного сухопутного та морського полководця, котрого весь навколишній світ сприймав по різному, московіти боялися, посполиті остерігалися протирічностей з ним, татар проймав жах при появі козацьких чайок біля кримського узбережжя, а турецький султан скаженів від люті після чергової вилазки козаків до його володінь.
Важливу роль, у консолідації та організації козаччини в потужну військову силу, відігравали старости прирубіжних міст: Канева,Черкас,Хмельника, Бара, Брацлава. Особливу роль у цьому процесі належала старостам П.Лянцкорському та П.Претвичу, а також черкаським старостам С. Полозовичу і Є.Дашкевичу. Саме Дашкевич організував 1513р. оборону Черкас від татар, а через два роки подав у Литовському Сеймі проект захисту південних кордонів ВЛК від татарських вторгнень. В указаному проекті він зазначав необхідність побудови на одному з малодоступних дніпровських островів фортеції, гарнізон якої складався б з 2000 козаків, котрі мали б на човнах патрулювати Дніпро. Але проект, хоч і мав схвалення в Сеймі, та не був реалізований. Але процес становлення козаччини не був залежним від держави тому й продовжувався. Це набувало вигляду такого конгломерату, до якого входили вихідці з усіх верств населення, в тому числі і з шляхетних. У цій спільноті необхідно було знаходити компроміс між людьми, який міг бути лише на общинних засадах.
Можна зазначити два процеси котрі відбувалися в порубіжних землях:
- значна частина населення прагнула жити і здобувати собі засоби існування незалежно від держави, і не приймаючи існуючі соціально-економічні відносини;
- державна адміністрація прагнула досягти більшого панування над усіма сферами місцевого життя. Це проявлялося в оподаткуванні здобичі козаків-уходників, а також у залученні козаків до оборони держави.
У подальшому розширенні та зміцненні козацтва визначну роль відігравало створення ним стаціонарних баз- січей. В них можна зберігати запаси провіанту, здобичі, зброї. В них можна було відбиватися від переважаючого ворога. Згодом на таких фортецях засновувався постійний гарнізон ( залога). Перші згадки про такі фортеці за Дніпровими порогами датуються 30-ми роками XYI ст. як про залогу на Коші, озброєну гарматами, котра охороняла човни уходників.