Куди розгнуздані несуться коні.
Летіли коні шляхом битим і курним,
Здійнявши цокіт й куряву до неба
Несли розгнузданої волі дикий гик,
Десь поскидавши вершників із себе.
Відчувши потяг до свободи без сідла,
Нагайки свисту і обротьки тиску
Шалено рвалися назустріч всім вітрам,
Услід гарячим дням і сонячному блиску.
Зірвалися у степ широкий огирі
Згадали як гуляли там на волі,
Помчалися свободі юній навздогін
Збиваючи тумани сиві в полі.
Рятуючись від шпор чи вовчого виття
Несли свою розсідлану свободу
У вир стихій, без страху втрат і вороття
До вовчих зграй чи нового загону.
Нестримна , з часом, виснажиться сила
І знов порожніми залишаться шляхи.
Приб'ються врешті коні десь до стійла,
Де буде тихо, вдосталь пійла і харчів.
Нова вуздечка та хомут на гриву,
Навильник сіна, торба з міркою вівса,
Щоб не збивали трави і посіви
Та дико не вихались більше з-під сідла.
Куди несе свій гнів розгнузданий табун
За покликом безумної стихії?
Щоб десь упасти на шаленому скаку?
Ні хто ніколи це не зрозуміє…
04.03.2015р ОлесьРозхристаний
