Мазепа.
«..він був не лях
І не козак, а виродок…»
Мати (Марія Магдалина)
Про гетьмана Мазепу
Яна, не путьового сина.
В Мазепу Йоханс Каледінський
Вже перевтілився тоді,
Як вигнали з покоїв каземірських
За любодійство при дворі.
Вельможа, коронованого роду,
Поляцько-шляхтицької крові,
Був заздрісний на гетьманські клейноди,
Перевертень і блазень долі.
Він став борцем за вільну Україну,
Чи незалежний владний трон,
Від Бога, короля і Риму,
Здиравсь на гетьманський престол?...
Народився Йоханс –Ян
В Білій Церкві, з ляха пан.
Батько його був Адам,-
Воєвода - отаман
Війська реєстрового
Гетьмана Виговського.
При дворі у Яна короля.
Зналась вся його сім'я.
Мати, пані Мокрієвська,
Шляхтицького малась роду
В церкві божій Вознесенській
Щиро там молилась Богу,
Та для їх малого Яна
Кращу долю все благала,
Залишила отамана,
Ігуменією стала.
Це про матір скаже Янек:
«Я для неї був не лях і не козак,
Просто виродок і блазень».
Гірше, мабуть, вже ніяк.
Розпочав науку Янек
В Києві у Могилянській.
Цілий рік він там вивчав
Риторичну мову
(красномовство зазвичай)
Та поезії основи.
А пізніше, вже у Кракові
Відшліфовує поезію,
В академії в Голандії
Пізнає науку Цезаря.
Завершив же він навчання
В школі Орден єзуїтів
Де потуги і старання
Мали цілі зовсім інші.
Орден мав великий герб,
Меч німецький наче хрест
Із девізом їхнім, написом
«Ціль оправдує всі засоби».
У Каземіра
Маючи поклажу знань
Та листа Виговського
Поступив на службу Ян,
Каземіру в покойовники.
Був поважним дипломатом,
Писарем у Каземіра.
До козацьких гетьманатів
Віз клейноди, в знак довіри,
Гетьману Петру Тетері.
Той Петро чомусь відмовив
І вказав йому на двері.
Бо не гідно було б взяти
Гетьманські клейноди,
Вже Богдановому зятю,
З рук лакейської особи.
Згодом їде до Парижу
Вчити моду і культуру,
Та заплутавшись, одразу,
Потопає в морі блуду.
Вчив науку представництва
Дипломатію гламурну,
У жіночих брав спідницях
Тонкощі усі премудрі.
Повернувшись знов до Польщі
Й каземірового двору,
Маючі науку й гроші,
Швидко йшов по службі вгору.
У перервах справ державних
Спочивав від діл земних,
Залицявся дуже справно
До шляхтянок молодих.
Те, що стало до вподоби
Молодому донжуану,
Каземіровим придворним
Сіллю сипало на рани..
Щоб позбутись ловеласа
В королівському дворі,
Польській шляхті довелося
Брать Мазепу «На шаблі!»
На той час це означало,
Дуель в палаці короля.
Те зухвальство не прощалось
І каралось висланням.
Після всунення із двору
Й королівських справ,
Ян поринув з головою
В вир любовних мелодрам.
Під час побачення чергового
Мазепи із коханою
Мадам Фальбовською,
Був взятий охороною
Й покараний ганебним чином4
Роздягнений і зовсім голим,
Прив'язаний коню на спину,
Відпущений у Дике Поле.
Отак закінчилась безславно
У Каземіра служба Яна,
Коханки, пестощі, розваги
Попри усяких справ державних.
В Дорошенка.
Та доля шанс Мазепі слала,
Зустріти козаків у Полі Дикім
Що із походу повертались,
Вже після служби у Парижі.
Верховодив козаками
гетьман Дорошенко.
Після допиту Мазепи
Про невдалу одіссею
Та службовий вишкіл,
Зваживши його освіту,
Записали вже до війська
На посаду в чин ротмістра.
Щоб підняти вбогий стан,
Та маєтності придбати,
В новім чині донжуан
Поспішає обвінчатись.
Одружившись із Фрідкевич,
Удовицею магната
(Посаг був там не дешевий
І багатства повна хата)
Справи Яна пішли в гору.
Він отримав новий чин
Головного осавула,
Не без сватових причин,
Гетьман став йому вже сватом.
Маючи освіту іноземну
Й дипломатії науку,
Ян Мазепа в Дорошенка
Став послом по праву руку.
Щоб на свою схилити сторону,
В союзі стати з ханом
Відправив гетьман в дар під проводом
Татарина-бусурмана
Зо два десятки бранців
( ясиром православним)
Й Мазепою посланцем.
Отак воно ще витворялось
Великими гетьманами,
Що душі людські продавались
В неволю між шайтанами.
На щастя тих безвинних
Рабів невільних божих,
Їм козаки Сірка Івана
Зустрілись на дорозі.
Татар всіх славно порубали,
Невільників звільнили,
Мазепу вже тягли на палю,
Але Сірко спинив їх.
Мазепа сам зізнався,
Хотів таким він чином
З татарами з'єднатись
На благо справ вітчизни.
Та козаки були не проти
Союзу із татарами,
Але ж йому було негоже
Людьми, немов отарою,
Платить за ту угоду.
В Самойловича.
Та про таку дивну історію
Мазепи-дипломата
Відомо стало Самойловичу
Й московському царату .
За указівкою Петра
Вже Самойлович зажадав
Від характерника Сірка,
Щоб той Мазепу повертав,
І відповідно до указу,
За те, що він учасник змови
Й чинив державну зраду,
Його заточать у окови.
Сірко на вимогу таку,
Сказав, що має він свій розсуд
І цар Петро йому ніхто,
Бо він козак є запорозький.
Підступний Самойлович
Дружину і доньку Івана
В заручниці взяв у неволю
І примусив отамана
Мазепу видати до рук
Московського гетьмана
Взамін на волю рідних душ.
Опинившись у полоні
В гетьмана московського
Зраду скоїв при нагоді,
Місії посольської
Дорошенкової в хана,
Про потуги дипломатів
Та військові плани
Став царю доповідати.
Завдяки підступній зраді,
На коні Мазепа знову,
На такій же він посаді,
Що займав і до полону.
Він знайшов собі притулок
Вже при штабі в Самойловича,
Генеральним осавулом
Гетьманом призначений.
Згодом пише він царю
На Самойловича донос,
Що той лінію свою
Від Москви гне малорос;
Що замішаний у змові
З королем та ханом,
І готує до походу
Запорозьких отаманів.
Приласканий любовно
Софією царицею
Та дворовим вельможним
Дмитрієм Голіциним,
Мазепа у Московії
Отримує повагу
Й довіру заслуговує
Державну взять посаду.
У Самойловича забрали
І булаву, і владу,
Ще й у колодки закували,
Відправили етапом
Через Уральські перевали
Сибіром мандрувати .
Все багатство Самойловича
Підлягало конфіскації,
Государя воєводами,
Відповідно декларації.
Та Мазепа тут збагнув
Що можна щось урвати:
Якщо не вдасться булаву,
То може хоч якісь пенати.
На царській службі
Фортуна знов вела нагору
І в дивовижності подій
Голіцин князь вже на ту пору
Мазепі видав векселі
І нові гетьманські клейноди,
Палати у Батурині.
Мабуть здалось Мазепі мало
Тієї царської щедроти,
Він запросив собі ще й долю
Від гетьманського конфіскату.
Вже царська милість на той час
Була Мазепі щедра дуже,
І він отримав конфіскат,
Пообіцявши, що відслужить.
Мабуть тоді, ще на початку,
В Мазепи виник перший острах,
Що може й з ним колись так статись
Як з Самойловичем, вже поспіль,
Коли закінчиться гетьманство,
Або за відступ від царя,
Усе майно піде пропащим
І всі заслуги навмання.
Та влада, гетьмана, давала
Шлях до збагачення без меж,
Але йому було все мало.
Все неставало й роз'їдала
Жадоба влади мов той грець.
«Державотворець» на той час
Став найбагатшим у Європі.
Поміщик-кріпосник, магнат,
Слуга самодержавця трону.
Окрім жадоби до багатства,
Та необмеженої влади,
У політичних інтриганствах
Важливу роль коханки грали.
Шукайте жінку,
Причину всіх причин!
Це в ній коріння
Всіх війн і зрад тяжінь.
Чергова його коханка,
Від якої гетьман збожеволів,
Це княгиня Дольська Ганна,
Вишневецького була вдовою
Та литовця маршала;
Тітка короля Ліщинського,
Теж була з любов’ю й ласкою
Неабиякою жінкою.
Вмовила вона Мазепу
Перейти на їхню сторону,-
Короля великих шведів,
Службу зрадити петрову,
Обіцяла дать підтримку
Козакам від короля
Польським золотом та військом
У війні проти кремля.
Особисто Каледінському
Обіцяла, вразі перемоги,
Взять Чернігівське князівство,
Та навічно гетьманські клейноди.
Всьому ж Війську обіцяли
Вольності та привілеї,
Короля щоб захищали
Та кордони від «рассєї».
А в самої Дольської вдовиці
До землі давно Сіверської
Малися свої амбіції,
Там, де Меншіков- пройдисвіт
Був улюбленець цариці
Обдарований в маєтності.
Може б так воно і сталось,
Й не було б ганьби Полтави,
То якби ж не одіссея
Від Мазепи й Кочубея,
Гетьмана та писаря,
Зрадника та лицаря.
Кочубей
В ті часи, коли ще Ян
Головним був осавулом,
Кочубея Василя
Він тихенько напоумив,
Щоб донос таємний підписати,
Наклеп звести на гетьмАна,
Мов збирається продати
Душу й віру бусурманам.
після змови і доносу
Яна гетьманом обрали
Москалі та малороси
З волі царської й указу.
Кочубея Генеральним
Писарем призначили
І по службі ще подальшій
Мав в суді козаччині
Не останню теж посаду.
З тих пір з'єдналися у дружбі
Мазепа з Кочубеєм.
Та говорили всяке люди,
Ділилися й брехнею,
Про невірність, чи про звабу,
Дружини Василевої.
Але, чого б там було,
(історія про це мовчить)
Мазепа, наче всім на зло,
Дитину взявся охрестить,
Назвав її уже своєю
Хрещеницею в бозі,
Породичавшись із сім'єю
Татарина - вельможі.
І скрізь, в подальшому житті,
Мазепа кума продвигав
До Генерального судді
Та ще й маєтності додав,
Зробивши другим після себе
Державним посадовцем.
Чого б, здавалося, ще треба
Бажати інородцю?
І Мотрю, хресницю свою
Плекав Мазепа наче рідну,
Дарив дарунки в дивину,
Що й для принцеси були б гідні.
Таку турботу Кочубей
Сприймав, як сплату за провину
Від гетьмана(не про людей)
За зваблену його дружину.
А ще до того, як зросла
Сама хрещениця і стала,
Немов з води, її краса,
Мазепу в себе закохала.
Любовний гріх не ходить сам,
Несе з собою він розплату.
І ось, старий вже ловелас
Від почуттів свій розум втратив.
Шле Кочубею старостів,
Свою хрещеницю засватать,
І разом з ними у листі
Він просить Мотрю під вінець
З собою в церкві згодом стати.
Але надії цій кінець
Прийшов з відмовою від кума,
Той не бажав, щоб удівець
До цього Мотрю напоумив.
Змирився гетьман у відмові
Зарікся й більше вже не хоче,
Та почуття безвинної любові
Вселилось в серденько дівоче.
Втікає Мотря від батьків,
В обійми падає Мазепі
Шепоче «любий, світе мій,
Без тебе жити я невсилі».
І, мовив гетьман Мотрі щиро:
«Моя кохана ти, царівно,
Для тебе, ластівко моя,
Я ладен зрадити царя
і душу чортові продати,
щоб лиш тебе одну кохати».
Та ще знайшлося у старого
Хоч трохи сорому та честі
Що проти батькового слова
Не бути разом їм у щасті.
Відправив Мотрю він назад
До батьківського дому,
Нехай вони готують там
Їй кращу в світі долю.
То ж після витівки такої
У Кочубея зло образи
Узяло верх і вже горою
Штовхало його до відплати
За честь дружину і за доньку.
Але, оговтавшись спочатку,
Він затаїв в собі ту злобу
Й нагоду слушну став чекати.
І тоді як гетьман-кум
Поділився з ним думками,
Що той має за мету
Розірвати з москалями
Дружбу, віру та союз,
Кочубей у гніві правім
Написав донос царю,
Що Мазепа має намір
Тайно зрадити Москву.
Розрахунок Кочубея
Був направлений на те,
Що Мазепу цар скарає,
А порожнє місце не святе,
І хто його там знає,
Може і його на місце те
Цар призначить, за звичаєм.
Не так сталось, як гадалось,
Карта грала на Мазепу:
Цар розглянувши ту справу,
Піддав писаря арешту.
Під тортурами той клявся
В вірності царю й присязі
Що Мазепа зустрічався
З королем та бусурманом.
Цар не повірив і віддав
Мазепі на розправу
Кумів - донощиків, щоб сам
Той вибрав для них кару.
Мазепа сповнив царську волю
Обезголовив двох кумів
І свідків гетьманської змови,
Любовних драм, його гріхів.
При цьому, ще й заволодів,
А, проще сказано, забрав
Той діамант, що з давніх пір
Герб Кочубеїв прикрашав.
Від зла трагедії такої
Подалась Мотря в монастир
Щоб у молитвах і покої
Свій гріх спокути і людський.
Зустріла там вона Марію,
Стареньку матір Янову
І залишалась поряд з нею
До дня її останнього.
Після смерті Магдалини,
Мотря їде до Полтави
Жити в тітки, у дружини
Іскри, страченого в парі
З батьком, двох безвинних,
За донос царю про задум
Відділити Україну
Під Мазепину всю владу.
Карл та Полтава.
Під час Північної війни
Росії з шведським королівством
Мазепа був між двох вогнів:
Союзу Карла із Ліщинським
Супроти армії Петра.
Мазепа тілом був з царем,
Душа ж, на боці короля,
Горіла зрадницьким вогнем.
Після невдалих шведських спроб
Москву узяти штурмом в лоб,
Карл відійшов до України
Щоб відновити свої сили,
Загоїть рани й підкріпитись
З союзниками там зустрітись:
Козацьким Військом Запорізьким,
Похідним корпусом Латвійським,
Жовнірами Ліщинського,
Татарами від хана Кримського.
Карл розумів, що без підмоги
Йому не бачить перемоги.
Після спалення Батурина
Московітими військами
Шведам видався притулок
На зимівлю під Ромнами .
Не отримали підмоги
Вояками та гарматами:
Ляхів цар розбив в дорозі,
А татар купив дукатами.
Вісім тисяч запорожців,
Приєдналися до шведів
Разом з Гордієнко Костем,
Всі союзники Мазепи.
Ще татари й порох не продали, -
Цар Гірея знову підкупив.
Не прийшли на поміч яничари,
Бо султан з царем уклали мир.
У такому стані військо,
Геть без пороху й гармат,
(випадково, чи навмисно)
Вже приречене до втрат.
Там Мазепа дізнається,-
В окупованій Полтаві
Жде жадана його серця,
Кочубеївна кохана.
І заграла кров у жилах
У старого ловеласа;
Та, згасаюча вже, сила
Розгорілася невчасно.
Знов свідомість у тумані
Серце в грудях стугонить,
І старому вже гетьману
Засліпило розум вмить.
Заманулось йому слави,
Щоб на білому коні,
Та заїхати в Полтаву
В переможному вбранні.
Умовляв Мазепа Карла,
Щоб набрати провіанту,
Повернути на Полтаву
І розбити росіян там.
Не вдалося взяти з ходу,
Штурмом місто над Ворсклою,
Взяли його лиш в облогу,
Оточили скрізь стіною.
Вісім раз на штурм ходили
Тисяч вісім поховали,
Не ставало шведам сили,
Марно порох витрачали.
Даремно облогою
Шведи Полтаву тримали,
Аж доки з Московії
З військом прийшли генерали.
Став бій той не рівним, невчасним
Для Карла й Мазепи, це факт.
Вже марно було б визначати
Московських усіх переваг.
Після поразки в тій битві
Мазепа втікає із Карлом.
У втечі тій випало стріти
Мотрю кохану , жадану.
Знайшла вона його в дорозі,
У горі, без влади і слави,
Вмовились їхати разом
В подорож ту, вже останню.
В старого Мазепи, при втечі,
Гетьманський скарб хтось украв:
Коштовності всі й цінні речі,
Мабуть, то швед постаравсь.
Помер же розбитий Мазепа
У місті румунськім Бандери
В обіймах коханої Мотрі,
Закривши в історії двері.
Епілог
Між королями, царем і султаном
Під покривалом великої зради
Став Каледінський вкраїнським гетьмАном
Задля багатства і влади заради.
Вигнаний голим з Європи,
На простір Дикого Поля,
Звівся мов, фенікс з потопу,
З царської влади і волі.
Двадцять п'ять років на службі
Вірою й правом царату
Клявся у вірності й дружбі,
Клянчив для себе багатство.
Став найбагатшим в Європі
Кріпосником і магнатом,
Та жаба давила на очі,-
Князем хотілося стати.
Виміняв в цісаря Йосипа,
Мабуть за срібло та злато,
Знаки правителя божого,
Світлого Римського Князя.
Гнобив московським кріпацтвом
Бідних селян України.
Слав отаманів козацьких
В дикі простори Сибіру.
Він будував скрізь церкви та палаци
Все на зразок європейських держав,
Мабуть хотів, за життя ще, попасти
В списки святих і блаженних мирян.
Зраджував всіх, на кого він спромігся:
Від короля, до султана й царя,
Гетьманів всіх запорозького війська,
Кума та свата, і тестя, й Отця...
* * *
Прихованих фактів багато
В історичному просторі й часі.
Коли ж перестануть брехати
Наукові історики наші.
08.10.2014.
Поновлено 21.02.2016р.
Олесь Розхристаний.
Марія Мокрієвська(мати)
Ян Каземір
Вигнання з Польщі
Петро Дорошенко
Іван Сірко
Іван Самойлович
Василь Кочубей
Мотря Кочубей
Мотря та Мазепа
