Мить вічності і суєти.

Життя моє пройшло, як не було,

Мов не світились  веснами сади,

Не пахли медом липи за вікном,

І не співали  в вербах солов’ї.

Здається й вітер в полі не гуляв,

Не били  дзвони, мов  на сполох;

Зелений гай, неначе справжній рай

Не зачаровував ніколи.

            Лишились  гіркота даремних втрат

Та біль розчарувань нежданих,

І марних мрій  шалений зорепад,

Що інколи тривожать пам’ять.

Життя коротким стало, наче мить

І доля, мов обірвана струна,

Здається , що вона все ще бринить,

Але мовчить, вже  голосу  нема…

Одна любов  на світі вічна,

Все інше є звичайна  суєта,

Спадає порохом суцільним,

Забравши в нас і сили, і літа.

 07.02.12.Олесь Розхристаний.