Отаманам Холодного Яру
Отаманам Холодного Яру,
Лицарям Чорного Лісу
Ми розпалимо слави заграви,
І брехні розірвемо завісу.
Через сотню літ їх возвеличать,
Подвиги всі достеменно,
Золотими рядками запишуть
Кожного з них поіменно.
Їхню пам’ять стирали на попіл,
Крили всю правду брехнею.
Та нова, вже повстанська, епоха
З Яру зайшлася зорею.
Ті події, розчинені в часі,
Постаті мужніх героїв,
Виринають у пам’яті нашій,
Кличуть повстати за волю.
Як сідлали коней вороних
Отамани Холодного Яру,
Соколами злітались до них
Гайдамаки повстанського краю.
Розлітались, мов воля, на крилах
По козацьких стежках і шляхах
І ні кому вони не корились,-
Ворогів розбивав переляк.
Гордість кликала, звала до бою
За свободу і гідне життя.
Отамани вели за собою
Духом сильних до сильних звитяг.
Їм лиш, кулі шептали молитви
Душі їх у боях очищались.
Тут повстанської крові пролито…
І ворожої злої немало.
Це повстанці із духом від криці,
Воля була їм святою,
Та ганьба зародилась в столиці,
Поміж еліти брудної.
У високих і темних хоромах
В штабі всіх військ УНР
В генеральських, ще царських погонах,
Правив кремлівський есер.
Командарми, мов діти без тями;
Армію, тисяч у двісті,
Розорили: полки з куренями,
Згідно розробок чекістів.
За півроку такого гетьманства,
Лише четверта частина,
Загартована в битвах вояцтва
Стала на захист країни.
У тій Раді Центральній, як нині,
Правив всім хаос суцільний,
Відбулася там зрада Вкраїні,
Німцям в угоду й Росії.
В головного тоді отамана
Війська, Симона Петлюри,
Особиста була охорона
З царської номенклатури.
А на чолі контррозвідки
Був "козачок" засватаний
У ВЧК більшовицькій
Золотом царським проплачений.
Отамани в боях підіймали
славу звитяг України
А бездарні вожді й генерали
В зраді її утопили.
Останній бій отаманів.
А як випало втрапить в неволю,
(зрадили "друзі їх щирі")
Піднялись голіруч всі до бою,-
Камери стали безсилі!
Їх десяток, орлів – отаманів,
Там у лук'янці - в’язниці,
Разом з вірними їм козаками,
Кату не стали коритись.
Лиш одними руками, без зброї,
Смертники, воля - із криці,
Відібрали всю зброю у конвою,
Ще не знала такого в’язниця!
Горді, приречені в’язні до страти,-
Кращі сини України
Не віддали життя свої кату,-
По дній кулі собі залишили…
Тридцять вісім героїв повстанців,
Їм би жити довіку й кохати…
Та лишилися жить запроданці,
Котрі й досі чекають розплати.
Не проспіть, не прогайте хвилину,
Доля нам подає ще надію.
Щоб підняти з колін Україну
Треба ворога знищувать сміло.
************
Пам’ятати це мусимо й знати,
Хто розкол учинив в Ураїні,
Як герої потрапили в лапи
До підступного й хижого звіра.
23,09,2013,Олесь Розхристаний.
Теги:
.png)
