Поводир
Відгомім х/ф «Поводир»
В той час, коли прийшла орда кривава
З Московії , жидівського кагана ,
По всій Вкраїні горе розлилось,
Ридало все навкруг устоголос,
Земля свята усіялась смертями.
Людей вбивали, потім пам'ять, мову;
Стріляли в душу мирному народу,
Мов злОдіїв, ловили кобзарів,
Сліпих, від Бога даних, носіїв
Святих скрижалей правди і свободи.
Ми берегли історію і волю,
Давнішню славу подвигів героїв
Не в книгах,- в наших думах і піснях,
Що до нових нас кликали звитяг,
Прокинувшись у матері в утробі.
У світлих душах вже ніхто не зможе
Правдивий хід історії стриножить,
Скувати у сибірських таборах,
в кривавих зображати кольорах
й на цілий світ брехати так безбожно.
Втопить хотіли у безвинній крові,
Псарі московські, прихвосні червоні,
Смертельний свій одвічний переляк,
Та зрозуміти не могли ніяк,
Що з крові нові виростуть герої.
Смердять цигарки їхні переляком
І в мілких душах їх одбірним матом
Присипане брехні старе рядно,
Щоб в нім чуже загарбане добро
З собою в домовину забирати.
А в душах людських праведних та світлих ,
Дарованих усім Творцем Всевишнім,
Там зерна пам'яті несуть свій код,
Котрий змінить не сміє вже ніхто:
Ні цар, ні хан, ні вождь-тиран «всесвітній» .
Кобзар носив торбину за плечима,
Він був сліпим. Водив його хлопчина
Котрий від смерті втік і батьковбивць.
Іван поводиря свого учив
Як вижити з незрячими очима.
Кобзар не був таким сліпим від роду,-
Ті очі йому, «ворогу народу»
Із кулемета зрадник розстріляв,
Хотів від них сховати переляк,
Уникнуть кари божої та суду.
Але , Господь вберіг його від страти,
Віддавши в руки зір з очей незрячих,
Щоб зміг він на землі своїй знайти
Запроданця кривавого сліди
І вбивцю - супостата покарати.
Носив він кобзу в латаній торбині
Разом з піснями – думами Вкраїни,
А в кобзі тій жила своя душа
Кленова чиста й світла, мов свіча,-
Свободи духу й правди берегиня.
Настав розплати праведний час, судний,
Для зрадника, московського приблуди.
Із кобзи, вщент розбитої, струна
В горлянку смертю ворогу впилась,-
Кобзар свій вирок виніс по заслузі.
Не можна вічну душу розстріляти
І вільну пісню в горлі задушити,
Спалити пам'ять в полум'ї брехні,
Втоптати світ в ідейному багні
І правду в крові людській утопити.
Не буде цьому роду переводу
В нім воля з криці , правда ж, йде від Бога.
Низький усім поводирям уклін,
А для нових, прийдешніх поколінь
Сліпий кобзар дає пересторогу.
19.01.2015р Олесь Розхристаний
.jpg)