Прощай!
Прощай!
Поглянь у небо, подивися,
згадай як, ми були колишні
з тобою в парі,
поміж зірками.
літали в цій небесній висі.
Прощай.
Поміж пісків, поміж пустелі
не буде травень більш хурделить
вишневим цвітом,
й стрічати літо
букетом сонячних веселок.
Прощай.
Ми не повернемось ніколи
в весняний сад,
в вишневий рай.
Поглянь, як все цвіте навколо
і як горить прощально небокрай!
Прощай.
Я так не можу більше жити
в навік роздвоєному світі,
де зорі згасли
комусь на щастя,
а я не можу більш любити.
Прощай.
Так буде краще нам з тобою,
Нехай лікуються журбою
сердешні рани
загоять шрами,-
а почуття час заспокоїть.
Прощай.
На серці рвуться з болем струни
і горло спазмами стягнуло;
ридає в грудях
печалі фуга,-
ми не повернемось в минуле.
Прощай.
Чекає нас зима холодна
разом із привидом самотнім,
розносить тугу.
вкриває сумом,
лякає подихом безодні.
