Русь і Литва та Реч Посполита
Король Речі Посполитої Каземір ІІІ
Великий Князь Литовський Вітовт
Русь і Литва.
За часів володарювання Великого Литовського князівства на теренах нинішньої України, державний устрій був моноцентриський. Вся повнота влади в країні належала Великому князю. Удільні князівства не мали автономії. Згодом всі удільні князі були замінені на намісників Великого князя. На території України діяли Литовські статути,- кодекси середньовічного права. ВЛК набуло найбільшої міцності за часів князя Гедиміна. За часів його правління відбулося масове приєднання українських земель до Литви: Волинь, Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина, Брацлавщина. Історики стверджують, що це був добровільний союз багатьох руських земель, влада в яких була в руках місцевої знаті (шляхти) під верховенством Великого Князя. Таким чином відбулося мирне перепідпорядкування українських земель з-під Орди до Литви. Такий собі історичний вибір, коли з двох бід вибрали меншу.
Після двох вдалих походів Князя Вітовта у 1337-39рр. проти Золотої Орди значно поширилась литовська колонізація українських земель аж до Чорного моря. Вітовт мав намір розбудувати Велике Литовсько-Руське князівство в межах Литви і всієї Русі.
Але поразка у 1399р. об’єднаних військ литовсько-Руського князівства, Польського королівства, Тевтонського Ордену , Молдовського і Волошського князівств, а також монгол під проводом Хана Тахтамиша від основних військ Орди, завдала великого удару по становленню Литовсько-Руської держави. Ординцями тоді командував Тимур-кутлук(Тамерлан) та кримський емір Едигей. На той час, військо Орди(~20000) було більш боєздатним чим військо союзників(~75000).В результаті, союзне військо було розбите, Тахтамиш втік, Вітовту теж вдалося врятуватися, але після цього він втратив всякий вплив на південно-руські землі і змушений був шукати союзу з Польським Королівством в особі двоюрідного брата Ягайла..
Перед цими подіями , після вдалих походів(1337-39рр.) Вітовта у союзі з опальним ханом Тахтамишем на Крим і Дон, Тахтамиш підписав ярлик, відповідно якому Золота Орда зреклася прав власності на південо-руські землі. Але це був лише ярлик опального хана , якого не визнавала основна Орда.
У 1432-35рр.у Великому Литовському князівстві відбулася громадянська війна. Причиною війни послужило відсторонення Литовського князя Свидригайла (наступника Вітовта)від влади . Свидригайло провадив політику на відновлення ВЛК, спираючись на руських феодалів. Польща розпочала війну і за допомогою литовських магнатів-католиків домоглася проголошення Великим Литовським князем Сігізмунда,(брата Вітовта) котрий відновив Унію з Польщею. Повстання Свидригайла закінчилося поразкою у битві з литовсько-польським військом під Вількомиром 1435р.
Після порази Свидригайла на територіях нинішньої Білорусії і України ще на протязі 100 років відбувалися повстання проти польсько-литовської влади.
У1440р.волинські князі Іван і Олександр Чорторийські вбили вказаного князя Сігізмунда , що призвело до масових анти -литовських повстань на землях України. Вони набули такого розмаху, що литовські магнати змушені були відновити Київське та Волинське Князівства. Київським князем став Олександр(внук Ольгерда), а Волинським став Свидригайло.
Відновлення удільних руських князівств суперечило політиці Польщі і Литви, тому відновлені руські князівства були ліквідовані:
- Волинське у 1452р.,після смерті Свидригайла,
- Київське у 1471р. після смерті Семена Олелькова.
У 1442р. після обрання польським королем Каземіра IY,польські магнати домагалися приєднання до Польщі волинських та подільських земель, але Каземір їх не підтримав.
Політичний устрій на землях Литви та Князівства Руського у15-16ст. формувався як станово- представницька монархія. Відбувалося посилення влади феодалів над селянами і втрата останніми свого права на землю. Тобто, відбувалося становлення феодалізму (середньовіччя), а в подальшому відбулося і закріпачення селян відповідно до Литовської Статути 1529р.Ось так виходить, що Литва подарувала нам кріпосне право. На українських землях було утворено Київське,Волинське та Брацлавське князівства.
Ослаблення Литви призвело до неспроможності її протистояти Московії у Лівонській війні 1558-83рр. і підштовхнуло її до підписання Люблінської Унії 1569р. і утворення Речі Посполитої. За Унією майже всі руські(українські) землі були включені до складу Польщі. Це призвело до ополячення та окатоличення як земель Литовського князівства , так і українських земель. Відбувалося заселення польської релігії, культури, мови. Землі ліквідованих князівств відійшли під владу литовських намісників.
У 1481р. нащадки Володимира Ольгердовича- Михайло Олелькович, Федір Бєльський та Іван Гольштинський змовилися усунути Литовського князя Каземіра і посадити на його місце Михайла Олельковича. Але змову було викрито і Олельковича страчено. Ще одноєю спробою відновити незалежність руських(українських) земель з боку князів,було повстання Михайла Глінського в 1508р., але й воно зазнало поразки. Це була остання спроба української шляхти відновити незалежність від Литви.
Ось так наші пращури й кочували, з одного рабства до іншого.
Річ Посполита.
На момент підпорядкування українських земель до Речі Посполитої, це міждержавне утворення зі столицею у Кракові( згодом у Варшаві) створене відповідно Люблінської Унії 1569р.,було одною із найбільших держав континенту. Це була монархія на чолі з правителем, що мав титул Короля Польського і Великого Короля Литовського. В цій державі джерелом влади була шляхта, котра реалізовувала ту владу виборним шляхом до парламенту та місцевих органів влади. Пріоритетною релігією в Речі була католицька та уніатська.
Наступ Польщі на західні українські землі розпочався ще задовго до створення Речі Посполитої. У 1340р. король Каземір III зайняв Галичину. Але місцеве населення чинило спротив новій владі і за підтримки Литви відновило своє правління в краї. На- протязі наступних 20 років поляки, в союзі з угорцями, воювали проти литовців і українців за Галичину і Волинь. Це часи, так званого, хрестового походу проти язичників-литовців і схизматиків-православних. В результаті того походу, Каземір підпорядкував собі майже всі зазначені землі, збільшивши таким чином територію Польщі майже в 1,5 раз. Лиш частина Волині залишилася під Литвою.
На підвладних Польщі українських землях відбувалося тотальне ополячення, усунення українців від участі в органах місцевої влади. Проводилася ліквідація православної віри.(закриття православних церков, монастирів, масове спорудження костьолів, кляшторів, насильницьке обертання віруючих до католицької та уніатської церков.) Православним єпископам заборонялося засідати в сеймах.
Протиріччя та протистояння між поляками та українцями посилювалося економічним тиском. У зв'язку з зерновим бумом, що виник після появи на європейському ринку американського золота, економіка Польщі стала не врівноваженою. Вона була спрямована на сільське господарство, в основному зернове, міста ж почали занепадати та руйнуватися. Землеволодіння польської шляхти та магнатів стрімко зростало, а з ними поширювалося захоплення нових земель. В результаті такої експансії вільних земель на території України вже не залишилося.
На той час Московська церква отримала автокефалію, і це спонукало католицьких епіскопів піти на угоду з православними священиками, щоб унеможливити в майбутньому вплив російської церкви на православний люд в Польщі.(Яка далекоглядна проникливість була у тогочасних політиків!). В результаті перемов, була підписана в 1595р. Брестська церковна Унія. Але наслідки такої Унії виявилися негативними тому, що на території Речі виникла ще одна, третя, церква,- уніатська(греко-католицька).
В цей час по селах відбувається закріпачення селянства, запроваджується панщина. Саме в період Речі Посполитої виник термін «бидло» стосовно до українського селянства. Панщина, оброк, побори, грабування становилося нормою співіснування українців з поляками. На селян покладалася панська повинність, котра не обмежувалася виконанням лише посівних та зернозбиральних робіт. Селяни повинні були виконувати, без будь якої оплати і не в рахунок панщини, багато інших робіт: підводну повинність, охорону маєтків, ремонт доріг, роботи на панських городах та ін..Крім цього, на селян лягав основний тягар державних податків.
Наслідком нещадної експлуатації стало те, що селянські господарства приходили до занепаду та розорення. Селяни втрачали землю й маєтність і змушені були йти в найми на вкрай тяжких умовах.
Основна відмінність Речі Посполитої від попередніх поневолювачів українського народу полягала в тому, сама держава мала демократичний устрій,- обмежена монархія. Сейм обирав короля, місцеве самоврядування( сеймики) формувалися шляхтою, шляхом виборів. Але всі ті привілеї демократії існували лише для польської шляхти. Українцям, навіть багатим, не було місця в сеймах, а для простого люду було лиш місце на панських стайнях.
Так чим же кращою , для українського народу, була «благородна» польська шляхта від дикунської орди? Ні чим, хіба що тим, що прикривала своє варварське обличчя законами, котрі вона творила без участі українців, та католицькою церквою.
В цей час на південно-східних українських землях формується потужна військово- політична сила,- козацтво. У першій половині 16-го століття воно виникло, а вже в другій половині, цього ж століття, козацтво сформувалося як самостійна військово-політична організація.