Спустошення
Душа, здається, спорожніла,
Чи то вселилась зрада – старість.
Безсилим стало грішне тіло,
І день новий уже не в радість.
Тріпочуть струни безголосі,
На серці скніє порожнеча,
Життя осипане колосся
Зібрав жебрак - самотній вечір.
Стежки, порослі в споришах,
Ховають вичахлі сліди;
Думки заплутались в роках,
Гудуть, мов шершні у дуплі.
Пройдисвіт час готує вирок,
Усім нездійсненим ділам.
Від згарища літ попіл віє,
Розносить вітер мертвий прах.
Уже під владою вінця
Лишилось серце сиротою,
Надія згасла до кінця,
Пішла, як повінь за водою.
Прокинься, душе, зболена уся,
Побач ще світло променисте;
Почуй як з неба ллється Божий дар
І грає Муза урочисто.
Не час обом нам спочивати
І припадати на узбіччі,
Ще справ незвершених багато,
А непочатих іще більше.
26.02.2016р.Олесь Розхристаний.
