Тут щось не так.
Холодний дощ вогонь сумний розпалить
І почуття, мов хмиз сухий, згорять в калюжах
Байдужностей людських, а сірі хмари
На схилах неба знов негоду наворожать.
Тут блискавки з розлогим гулом грому
Впадуть на крони , ще з зеленими плодами,
І відіб’ються дзвоном в сивих скронях
На спомин мертвих всіх, загублених між нами.
Зірки думок не створять нового сузір’я
І мертве море почуттів не здійме шторму.
Не оживе засушене в брехні коріння.
Німі вуста молитвами не заговорять.
На теренах розсіяного мороку
Приблудні пси весільний бал справляють;
Свобода й рабство змішані у мозку,
Мізерність же,- на лаврах почиває.
Роки життя суцільним маревом насняться,
Пізнавши світ, ми вже невсилі щось змінити,
Ґвалтуємо лиш душі вкотре розп’яттям
На капищах язичницького заповіту.
Спливає час крізь стислі пальці буднів ,
А як же хочеться його за мить впіймати!
Обпалене полотнище хоругви
Стає штандартом нових постулатів.
Вирує царство епідемій лиха злого,
Скрізь по хатам шниряють вурдалаки.
Невже нічого не лишилося людського
У цьому світі, під сакральним знаком?
Злочинці з божевільними у парі
Сидять не в божевільнях , не на нарах,-
В обіймах долі, правлять на престолі,
А правда мовчки спить під ними гола.
11.08.2015р. Олесь Розхристаний.
.jpg)
