Вітрила.
Згасають в гаванях вітрила,
І щогли світять сиротливо
Стомившись від морських вітрів.
Голосять чайки без причини,
На хвилях грається у піні,
Спекотний день, що звечорів…
Із тихим подихом зюйд-весту,
У такт під музику сольфеджіо
Гойдаються на рейді кораблі.
Вже сонце хвилі запалило,
Пірнув у воду сам Ярило,
Лишивши спеку на землі.
Розпечена земля, мов камінь
До моря тулиться горбами
І п’є із нього прохолоду.
Сивіє небо горизонтом
Уткнувши в море своїм фронтом,
Шукає справжньої свободи.
А море тішиться капризом,
Лоскоче нас вечірнім бризом,
Солоним присмаком гірким
П’янить розхристані думки.
І небо вкотре чепуриться,
Немов дівча на вечорниці.
На реях спущених вітрил
Танцюють сонячні вітри
І в море кличуть погуляти.
На хвилях мить свою спіймати
Одну – єдину мить щасливу
Таку капризну і цнотливу.
Згасають в гаванях вітрила,
В шалених викликах стихії
Здолавши свій буремний шлях.
На ранок сонце знову встане
Й нові вітри із океану
На тих вітрилах полетять.
17.06.2017р Олесь Розхристаний.
