Володимир. ( Великий в чому?)

16.01.2016 22:47

  З прихованих сторінок історії.

                                    Історичні сторінки  вкриває

                                    Не лиш  порохня від  минулих віків,

                                    Але інколи  пам'ять втрачають

                                   І криють брехнею, в угоду  вождів .

                              

Це той  розбещений байстрюк,

               Нащадок вбивць Аскольда й Діра,

Син  князя й ключниці,  онук

Варяга, вихідця з поморів,

Котрий від дядькових  потуг

Став пресвятителем у вірі.

 

У ті часи, тут  княжив Ігор,

Нащадок Рюрика-пірата

Та,  був розідраний  і згинув,

Бо дань подвійну став збирати.

 

                Княгиня Ольга-Хельга хитра,

Чи може й справді вже  страждала,

В печалі вся за мужем вбитим,

Древлян на поминки позвала

Споїла їх  вином  підлитим,

А потім сонних  порубали,

Щоб не могли їй в цьому світі

Перечить  правити в державі.

                Від   розпачу за вбитим мужем,

                (з древлян  здирав по три він шкури),

                Княгиня озвіріла дуже,

                 Пішла війною, наче буря.

 

Древляни забажали миру

З варягами дійти угоди,

Сватів до Ольги відрядили

Від свого князя верховоди.

 

Сватів  від  Мала всіх прийняла,

З дороги в баню запросила

Гарненько їх почастувала,

А потім баню й запалила.

 

Свати згоріли наче дрова

А з ними і на мир надія,

Серця від страху захололи

Дізнавшись про таку подію.

 

Княгині мало того горя,

Вона ще інше помишляє:

Спалити ввесь древлянський город,

Нагнати страху   всьому краю.

 

                 Зібрала Ольга, всім у дивину,

Від  двору, з кожної оселі

Лиш  голубів, як внесок в данину

Державі й князю на потреби.

 

До ніжки  кожної  пташини,

За волею княгині Ольги,

Всім прив'язали по жарині

І відпустили знов на волю.

 

Птахи всі ринулись додому,

До жител людських, рідних гнізд.

Хати  ж, покриті під солому,

До тла згоріли, за княжий  гнів.

 

Дітей спалили і дорослих,

Старих і немічних древлян,

Столицю їхню  Іскоростень,

Ущент зруйновано  на хлам.

 

А як самій вже припекло,

В народі зрів дух непокори,

                Лишила князеве  житло

І дременула через море.

 

               У православній Візантії

                Собі шукала порятунок,

Якусь оказію – затію,

                А може хоч якийсь притулок.

 

І об'явилось свято-диво,

Вона в тім граді охрестилась

Отцем, Багряним Костянтином.

Святому старцю захотілось

З княгинею там обвінчатись,

Заволодіти її тілом

Та, ще і діточок зачати.

Але старий спіймав облизня:

Сказала Ольга, що не гоже,

Святе письмо про це так пише,

                Дочку-хрещеницю у ложе.

  

Узявши  віру в допомогу,

Разом з  церковним духовенством,

Княгиня вирішила знову

Цей охрестити люд поганський.

 

Вона плекала ще надію,

Що під розіпненим Христом,

Таким охрещенням одмиє

Від княжих рук багряну кров

Убитих, спалених живцем

В своїх хатах, серед дібров,

Древлянських душ, а їй за це

У лик святої вознесуть

Хрещеним батечком-отцем.

         

Не все так сталось, як гадалось.

Древляни вже раніш хрестились,

І набувались  православ'я

Ще за царів Аскольда й Діра.

 

Язичницькі  ж князі-варяги:

Свенельд Інгер  та воєвода  Хельг,

(Олег  із Ігорем у парі),

Те православ'я витоптали геть.

В древлян була й поганська віра,

В Дажбога, Велеса і Перуна,

Хреститись вдруге не хотіли,

І не бажали іншого перста.

 

Та й Святослав, прийомний  син,

До християнства не пристав,

Був полководцем видатним

У війнах славу здобував.

 

Він в завойовницьких походах

Кріпив міць Руської держави

І підкорив усі народи ,

Котрі із  нею межували.

 

Він у столиці править не бажав,

Побудував собі цар-город

І Переяславцем  назвав,

                 В  нім княжив, край тримав в покорі.

 

                 Син Святослав, по крові мов  варяг,

                 По духу  був вождем поганським,

Разом з дружиною у всіх  боях

Тримався звичаїв древлянських.

 

Як Ольга вже  скінчила шлях,

Регентша київського князя

Пішла спочити в небесах,

То Святослав  впровадив задум,

І поступив як справжній князь:

Він розділив в державі владу

Поміж синами , без образ.

 

Він Ярополку  видав Київ,

Олегу ввесь древлянський край,

У  Новгороді  Володимир

Отримав свій удільний трон.

 

І Святослав залишив Київ

пішов вже знову за Дунай,

Щоб підкоряти  Візантію,

З  болгар та греків брати дань.

 

Похід закінчився невдало,

І Візантія вийшла з миром,

Її русини не здолали;

Болгар та греків не скорили…

 

У тім поході  Святослав

Зазнав утрат , отримав рани

І повертався  вже назад

З напівпорожніми возами.

 

За Дніпровими порогами

Оточило Святослава

Дике військо  Курі кагана,

Печенігинського  князя.

 

У тому  нерівному бою,

Із ордою печенігів диких.

Святослав склав голову свою

І дружину, геть усю розбито.

 

Після смерті Святослава,

Між братами стався  розбрат,

Затріщала в швах держава,

Прокотилися роздори.

 

Володимир син Маланки,

Ключниці княгині Ольги,

Й Святослава , позашлюбний,

В Новгороді на   престолі

Заздрість мав на стольний Київ.

Не хотілось байстрюкові

Залишатися удільним

Князем, бути напівкровним.

Він рішив братів прибрати

І  посісти батьківський престол

В світлих київських палатах,

Де законно правив Ярополк.

 

                 Покоївки рідний дядько

 Хитрий, з прізвиськом Добриня,

                Напоумив те байстрятко

                Захопити стольний Київ.

 

Він умовив  Ярополка

Йти війною на  Олега,

Підкорити собі Овруч

Для військової потреби.

 

Олег  у міжусобиці отій

                Отримав дві смертельні  рани,

Упав під містом у глибокий рів

                І був зававлений тілами.

 

                Ярополк , про це  дізнавшись,

Був  увесь  розбитий горем,

                Смерті брату не бажав він,

                Лиш хотів його підкори .

 

В Ярополка  вкрався сумнів,

У Володимирову щирість,

Посилає він дружину

Доставить  його брата  в Київ.

 

Злякався   полукровок  той,

Що Ярополк  про   задум знає,

Забрати   Київський престол,

І він до Швеції втікає.

 

Як князь Великої Русі

Ярополк у Новгород послав

Свого намісника і всі

Повноваження від князя дав.

 

                Володимир, Сонце Красне,

Штовхнув братів до братовбивства,

Бо задумав  він  завчасно,

Похід на Київське князівство.

 

Не маючи достатньо війська,

                Щоб подолати  Ярополка,

Вдається виродок на хитрість,

Прикинувшись плачем жалобним

Мов, за Олегом,  вбитим братом,

В бересті він повідомляє,

Що військо йде із каганату

На Русь орда, мов, наступає;

Що йде прямісінько на Київ,

Достатньо сил, мовляв, немає

Щоб  військо кагана розбити.

Потрібно   їм обом  єднатись

І того ворога спинити.

 

                 Ярополк , вже по смерті Олега

Не бажав більш втрачати ще брата,

Він повірив у щиру відвертість,

Бо не знав він  ще плану  захвату.

                Володимира ,брата послухав,

Почав  військо своє він  збирати,

У похід, печенігів орду щоб,

По дорозі на Київ здолати.

 

                Володимир приславши  гінця знов.

                Повідомив , що він не встигає

                Свого  війська зібрати достатньо,

                Печеніги  ж, уже підступають.

                Він пораду дає Ярополку:

                Щоб дружину свою врятувати

І собі не загинуть без толку,

                Той повинен залишить палати

Відступити із Києва швидко

І в древлянських лісах заховатись,

Пильнувати за ворогом звідти.

У листі Володимир повідав,

Як підійде до Києва з військом,

Об'єднають вони свої сили

Й розіб'ють ворогів  печенігів.

 

Володимир підступно зайняв,

Ярополком залишений Київ,

Об'явився як київський князь,

Милосердним прикинувся, каїн.

Він  запроданця Блуда послав

Ярополка до Києва звати,

Розділити щоб владу, мовляв,

Не тримає він злоби на брата.

Ярополк того Блуда прийняв,

Байстрюкові повірив на слові,

І відправився того ще дня

Щоб  зустрітися з братом в любові.

Замість братніх обіймів з плеча

Ярополка  уже за порогом

Підняли  на варяжих  мечах.

 

 Полукровок ,байстрюк, хитрий  каїн,

 Братовбивця розпусник і злодій

 Захопив так престол у державі,

 Самовільно вознісся на троні.

 

Мало  стало йому братовбивства

І загарбаних княжих земель,

Ще й вагітну жону Ярополка

Зґвалтував принародно,  удень.

 

Для забави тримав він гареми,

Щоб втішати бажання утробні,

Розтлівати   інстинкти тілесні,

В них тримав вісімсот жриць любовних.

 

Укріпившись в державній посаді,

                Володимир затіяв реформи,

У покорі народ щоб тримати

Й розширяти державні кордони.

                У релігії  бачить підтримку,

Починає разом із волхвами

Воздвигати скрізь капища стрімко

На підмурках зруйнованих храмів.

 

Щоб добавити крові блакиті,

Повнокровним  царем величатись,

Забажав Володимир віднині

З візантійським двором  родичатись.

Він надав  Василю допомогу

У війні проти зрадника Фоки,

Вимагав же за те нагороду,-

У дружину собі  Анну потім.

Юна  внучка царя Костянтина

Не бажала собі мати мужем

Іновірця, язичника сина,

З ним ділити супружеське  ложе.

                Після місяця  роздумів довгих

Володимир рішає  христитись.

І царівну собі царгородську

За дружину  у Київ явити.

 

Після хрещення став Володимир

Упровадити  скрізь православ'я

На  угоду собі й Візантії

Релігійну реформу провадив.

Ним же зведені, капища знищив,

В образах Перуна і Дажбога.

Християнські церкви і каплиці

Будував по містах і дорогах.

 

Після себе натомість залишив

Більше дюжини княжих нащадків.

Ярослав,  серед них  найспритніший,

                Захопив всю у  Києві владу,

                Завдяки все ж тому братовбивству

Княжичів  Святополка й Мстислава,

Малолітніх ще Гліба й Бориса.

 

А в наступних уже поколіннях

У тих війнах братів спадкоємців

Розвалилась імперія сильна,

Залишивши  сліди  потааємі.

  26.10.2014.Олесь Розхристаний.