Втрата.

Сонце сховалось за хмари,

Зійшовши із звичного кругу.

Знову  явилася кара,-

Забрала коханого друга.

Серце в обіймах печалі

Шукає для себе розраду.

Більше, здавалось, немає

У мене чого відбирати.

Раптом, як грім серед  неба,

Ударило дзвоном на сполох :

«Далі ти будеш без мене

Зорі стрічать  світанкові.

Стану для тебе росою,

Відлунням сердешного болю;

В очі скочуся сльозою,

З туманом явлюся над полем».

Як же я буду без тебе

У світі порожньому жити?...

Зорі осипались з неба

Волошками синіми в жито.

         26,06,2014 .Олесь Розхристаний