Зів'ялий цвіт.

В саду зівялі ранні квіти

Давно нікого вже не ваблять,

Неначе спалені зірниці,

Тривожать  спогадами  пам'ять.

Вже погляд тихо догорає,

Бринить в очах вечірній сум,

А  розум серця не пускає

На волю, гублячи  красу.

Ще трохи часу в мене є

і ще тремтить бажання жити.

Ще джерело кохання б'є

І серцю хочеться любити…

Мабуть, зів'ялий ранній цвіт,

Це перша звістка вже від осені,

Що йде непроханою в гості,

Несе букет прожитих літ.

                          І ми не зможем зрозуміти,

Що нам немає вороття.

Один лиш раз квітують квіти,

Один лиш раз у нас життя.

 Олесь Розхристаний