Знов зіяє могила розрита.
Наші душі руйнує зневіра
І роз’ятрює відчай серця.
На всесвітньому торжищі звіра
На відлюдків піднялась ціна.
Розбрелися світами пророки
Щоб сліпим відкривати зіниці.
Впавший ангел з підмурків високих
Поселився в церковнім обійсті.
Бродить правда по вічній пустелі,
Заблукала у грішному світі.
Хижий ворон кружляє над нею,
Хоче тілом святим поживиться.
Позолочені ваблять прикраси
І спокушують душу на гріх.
Де, в якому це просторі й часі,
Вже віднайдено вхід до воріт?
Хтось скрекоче, мов сіра сорока,
Про фальшиву «святу новину»
Розпростерши обійми широкі,
Зустрічає царя сатану.
Слуги вкотре стають знов рабами,
На підошвах читають письмо.
Проростає чар - зілля між нами
І навіює розуму сон.
Нелюдь йде до вінця і корита,
Щоб наїстися більше бабла.
Знов зіяє могила розрита…
А чиєю вона то була?
07.12.16р. Олесь Розхристаний.
