Знову, й знов про осінь.

Осінній сад ще гріється в затишку

Ще  на осонні світяться плоди,

Та вечір вже  підкрадується нишком

І обгортає  подихом зими.

Вже осінь сипле золото на крони,

Та на кущах розмішує бордо,

Голубить землю променем ранковим

Вечірнім смутком кутає в пальто.

Я вкотре йду в свою холодну осінь,

Там  зустрічаю сивий листопад,

А вітер вже мої думки розносить

І розкидає рими  невпопад.

Птахи до вирію на крилах,

А в мене крил уже нема,-

Зима морозами спалила,

Бо дуже лютою була.

            Олесь Розхристаний.